2

Перед Мар’яною постала худорлява (але не кістлява) жінка з дерев’яним цебром у руці.

На ній була біла вишита сорочка з пишними рукавами, оздобленими червоним орнаментом. Вишивка простягалася вздовж рукавів  і на грудях. Поверх вишиванки  був чорний корсет зі шнурівкою попереду, що додавав певну строгість до загального вигляду пані. Груди прикрашали їй кілька рядів коралів і намиста. Голова була обрамлена темною хустиною, зав’язаною навколо чола, з-під якої вибивався край білої цупкої мереживної стрічки. Ноги прикривала спідниця кольору землі після дощу й була доволі пишною, як для виробу з доволі цупкої на вигляд матерії. В око кидалась потерта шкіряна ладунка на поясі.

- Ти звідки будеш? – озвалася жінка, від чого Мар’яна здригнулася.

- Перепрошую, я не знала, що… - вона затнулася, знову роззираючись довкола. – Це якесь тематичне святкування?

Жінка перевела погляд на Мар’янине вбрання, від чого дівчина сама себе також оглянула: білі кросівки, світлосині джинси та біла футболка.

Мар’яна розуміла, що жінка була трохи приголомшена її одягом, проте у двадцять першому столітті це ж повсякденний одяг, хіба ні?

- Відповідаючи на перше питання, то я звідси. – Трохи затинаючись, показала великим пальцем позаду себе. – Я тутешня.

- А чого ж одягнена не по-нашому? – з вираженою допитливістю в очах, трохи нахилившись, спитала жінка. На вигляд їй було років до п’ятдесяти.

- Та як завжди, - Здивовано розвела руками Мар’яна. – Мені, до речі, до шинку треба. Там мене група чекає. – на це жінка лише стенула плечима, проте Мар’яна прочитала в цьому виразі обличчя фразу “Твоє діло, ходи як і куди забажаєш”. А потім, наче все обмізкувавши, мовила:

- Тобі?

- Мені.

- В шинок?

- Та наче… Там група іноземців із двома нашими…

- Ну ходімо, проведу тебе. – стенула плечима жінка, зацокотівши намистом. – Тільки у нас це зветься корчмою.

- А, окей, без питань.

Мар’яна забрала сумку й закинула її на плече. Жінка з подивом глянула в її бік.

Стежка вела далі в поле. Вони вийшли із затінку, як сонце почало сліпити очі.

- Тобі б хустину на голову, а то ще зомлієш, так в голову напече. – озвалась жінка.

- Та мені нормально, - відповіла дівчина.

Вона була неабияк вражена акторською майстерністю цієї пані, що не виходила з ролі навіть тоді, коли ще не дійшла до епіцентру фестивлаю!

Куди не кинула б оком, усюди був ліс. Здавалось, що хащі наступали з усіх боків, беручи поле в облогу.

Позаду почувся людський протяжний свист та ритмічне гупання копит.

- Дайте дорогу, пані! – загукав чоловічий голос.

Мар’яна та жінка зійшли по обидва боки дороги.

Двоє чоловіків у жупанах, обидвоє у зелених штанях, потертих коричневих чоботах та темних шликах виїхали з лісу та пронеслися між ними, прямуючи на інший бік поля.

- Що це тут відбувається? – стримуючи посмішку у передчутті якогось неймовірного дійства, спитала дівчина.

Вона вже уявляла, як потрапить на майстеркласи, козацькі виступи, театральне відтворення тощо.

- Ну яке, - провадила жінка буденним тоном. - все як завжди: через кілька тижнів почнуться жнива, живем собі потихеньку. Щось я так і не зрозуміла. То ти чия будеш?

- В сенсі? –спитала Мар’яна.

- Прізвище ж маєш…

- А! Піддубна Мар’яна.

- Донька самого Піддубного? – отетеріла жінка, що аж стишила і без того повільну ходу.

Мар’яна зупинилась і собі, насторожившись.

- Так, а що?

- Чекай-чекай, - розвела перед собою рукою жінка. – А хіба у нього є донька?

- В сенсі?

Раптом жінці перехопило дух: вона з острахом затамувала подих.

Мар’яна подумала, що тій стало зле через спеку й таку кількість одягу і зробила крок до неї.

- Йой, вибач, дитино! Тут твоєї вини нема…

- Що? Ви про що взагалі? – перервала її монолог дівчина. – І… Як до вас можна звертатися?

- Оксана, - перелякано відповіла жінка, затуливши долонею рота.

- Пані Оксано, може ліпше підем під дерева? – примружилась і вказала великим пальцем ліворуч.

Саме туди вони якраз і прямували, проте добрих хвилин п’ятнадцять з гаком все ж іще треба було пройтися.

Решту поля вони минули мовчки. Мар’яні здалося, що її з кимось плутають. Оксана ж чим раз дужче зиркала на супутницю.

Виявилося, що по той бік поля був зовсім не ліс, а лише невелике насадження дерев, що випадково замаскувалося під гущавину і ховало за собою справжнє поселення.

Перед дівчиною виднілися хатини, що розташовувалися, як здавалося на перший погляд хаотично, рівномірно простягалися по обидва боки дороги.