ЧАСТИНА ПЕРША

То була незвична стародавня брама, побілена вапном. Її зруйнований стан відображав лише свою парадну частину. Екскурсовод наче навмисно не звертав на неї уваги, бо завважав, що кому потрібен розвалений, обплетений плющем, шматок стіни, коли можна замість цього побачити справжній автентичний шинок і покуштувати традиційні страви.

Мар’яна зробила кілька знімків на свій старенький Canon, подарований їй дядьком кілька років тому. Смішно було отримувати подарунок і не знати нащо він їй, бо тоді, у свої десять років, вона зовсім не мала ані хисту, ані бажання фотографувати бодай звичайні дерева. Тепер, звичайно, усе було інакше: внутрішній голос молився замість самої Мар’яни, щоб карти пам’яті вистачило до кінця екскурсії.

Кожне літо, як за традицією, вона відвідувала мінімум один музей. Минулого року було Межигір’я. На цей раз – музей історії України під відкритим небом.

Дівчина простягала касирці новенькі двісті гривень за квиток, як почула поруч гомін гострої вуху мови. Іспанська?

“Що вони тільки тут забули?”, закотила очі, недбало ховаючи чек у кишеню.

Поважна жінка зі світлим коротким волоссям у сірій футболці, спортивних чорних розтягнутих штанах й в окулярах з товстою чорною оправою відчинила двері “будки” й кинула Мар’яні навздогін:

- Агов, дівчино! Ану ходи сюди! – вона послухалась й насторожено повернулась до касирки, глибше запихуючи чек в кишеню, щоб той не випав. – Тут для повної групи цим туристам не вистачає людинки. Ти не могла б походити з ними?

- Так, без питань, - ошелешено відповіла Мар’яна.

Загалом, було три рівні маршруту: короткий, середній та детальний. Кожен з маршрутів було позначено певним кольором, таким як жовтий, синій та червоний. Тому єдиним критерієм щоб не заблукати була звичайна уважність до міток на камінні, що слугували за позначки та було ледь не на кожному кроці.

Позаду групи був ліс, попереду – безмежне поле, всіяне зеленою густою травою. Туристи почали фільмувати гарний краєвид, фотографуючись групою та поодинці. Ноги туристів лишали по собі сліди на щебені, що ідділяло три метрову ділянку приємної прохолоди між лісом із гризючими комахами та спекотним полем. Дівчина в очікувальній нудьзі помацала стіну брами: вона була холодна й чи то липка, чи то сира. На долоні лишилася крейда.

Тривав цей ритуал добрих цілих сім хвилин, за які екскурсовод разом з пані перекладачкою викурили по цигарці.

- Por qué no estás tomando fotografías? – звернулась перекладачка до Мар’яни.

Ледь помітно подув вітер й темне руде коротке фарбоване волосся жінки скуйовдилось.

- Що? Я розмовляю українською, - відповіла спантеличено дівчина, трохи посміхнувшись.

- О, справді? То чого не фотографуєшся? – виправилась та.

- Після них, - пояснила Мар’яна.

- Щоб дійти до шинку, ми обходитимемо поле навкруги, тому не загубися, - екскурсовод ліниво зробив останню затяжку й викинув в кущі недопалок, попередньо загасивши його об підошву своєї сірої сандалі.

Мар’яна стиснула губи: “Цей світ приречений…”

Чоловік не став чекати ще, тому поки якась засмагла іспанка дозаписувала шматок свого блогу на відео, повів групу назад до лісу, де їх чекала інша стежка.

- Трохи лівіше буде стежка до шинку, де на вас чекатиме неперевершена українська кухня часів козацтва! – весело заторохкотів чоловік своїм свіжо накуреним голосом.

- Un poco a la izquierda estará el camino hacia la taberna, donde le esperará una cocina ucraniana insuperable de la época de los cosacos…

Голоси потроху затихли, а іспанка, розтягнувшись у посмішці швидко побігла наздоганяти групу.

Мар’яна поклала сумку біля куща, поруч з каменем із синьою міткою і лишила фотоапарат. Обперла горизонтально на нього телефон, увімкнувши таймер зворотного відліку, і відійшла на шість кроків до лівого кута входу брами. Звичайно, усе тло фотографії було важко розгледіти з такої відстані, ще й екран відсвічував, але все ж характерні обриси вицвівшого поля за її спиною – було цілком можливо.

Почувся характерний звук знімку Самсунгівської фронтальної камери. Дівчина збиралась вже йти, але озирнулась, почувши шурхіт позаду: хруст сухих гілок і трави під чиєюсь вагою.

- Дівчино, а ти що тут забула?