Розділ 4

Зайшовши в свою кімнату я гримнув дверима. Я не слухав ніщо і нікого. Просто ліг на ліжко і лежав, дивлячись в білу стіну. Я не міг дивитися навіть на неї. Тому заплющив очі. Зненацька мене охопив сон.

«Я сиджу в своїй кімнаті, бачу до мене іде дід. Я гукаю його, проте він не чує. Він іде до столу, бере телефон і набравши когось дзвонить. Краєм ока я побачив на екрані ім'я "Джейк".Він дзвонив до мене.А тоді зненацька вискочила потвора з трьома язиками, і вбила його»–от тоді я проснувся. Я просто радів, що це був сон, проте відчуття того, що дід загинув охопило мене.

Щоб трохи притрусити сум за дідом, я спустився в кухню. Там сиділи батьки, і про щось говорили. Я не хотів слухати, і вже повернувшись, щоб іти до себе в кімнату, зупинився, бо батько попросив зачекати.

—Джейкобе, ми тут подумали, і вирішили, що ти можеш поїхати на той острів. Ми зрозуміли, як це важливо для тебе, і хочемо пустити тебе.А ще ми хочемо вибачитися за те, що було сьогодні раніше.

Коли вони це сказали, мене охопила радість. Перший раз за весь день я посміхнувся. Швидко обнявши батьків, я сказав "Дякую", і побіг збирати речі. 

От тоді я й справді радів, що поїду, адже як виявилося я їду завтра, та ще й батьки поїхати не можуть, тому я маю їхати сам. А це навіть краще, бо ніхто не буде вказувати, що робити. Тож зібравши всі потрібні речі, я ліг на ліжко і вже по-справжньому заснув...