Браїлів стоїть на граніті

Сталося це тоді, коли сотворений Богом світ був дуже молодим. Спочатку порядку в нім було мало, і Сонце, за дорученням Творця, встановлювало його. Сонячна енергія освітила простір і в цьому світлі все змінилося: Венера стала сліпучо-яскравою, комети розпустили шлейфи різного кольору і довжини.

Разюче змінилася і Земля. Обгорнулася в блакитну шаль, зазеленіла лісами, заблискотіла ріками, озерами. Відкинули в світовий простір сонячні зайчики моря і океани. З’явилися люди, птахи, звірі.

Космос занімів від захоплення, а Сонце розчулено заплакало. Деякі сльозинки впали на Землю. Одна така краплина могла наскрізь пропалити Землю, а пекельний жар розповзся б і випалив все живе.

Люди, які на той час були гранітними, кинулися рятувати Землю. Один за одним падали вони на пекельний жар. І хоч кам’яні, але плавилися, стікали вглиб, забираючи з собою жар.

Скільки тих кам’яних людей затуляли собою біду, як довго їм це вдавалося робити? Може це були мільйони наших літ… Але містечко Браїлів стоїть на гранітній підошві, і ніхто ніколи не чув, щоб із надр землі в нашій місцевості виривався вогонь.

Ми не зроблені з кремнію. Нас вбити може не тільки вогонь, ми гинемо і від злого слова…

Але стоїть монастир, нагадуючи нам про тих, які віддавали себе добровільно в рабство взамін побратимів.

На стелах записані прізвища браїлівчан-юнаків, які втратили своє життя заради того, щоб над нами не знущалися вороги.

А ті, неприкриті від променів люди, кинуті захищати Землю від чорнобильської радіації?

А сучасники, які стиснули зуби від глибокої образи, заподіяної «приватизацією», в голоді і в холоді, вчили дітей, лікували, обробляли грунт, молилися до Бога за праведних і грішних? Вони пронесли естафету життя, вони захистили і захищають його.

«Браїлів стоїть на граніті, і люди на нім кам’яні.» - сказав незрячий наш земляк, поет Володимир Забаштанський. Серцем побачив те, що не помітили ми, заглиблені в буденність. Ні, не з кремнію наші люди, але воля у них кам’яна.