Глава 15

Сірі очі незнайомки спалахнули радістю. Вона заховала віяло у кишеню та, навіть не дочекавшись відповіді Торіна, сама схопила чоловіка за руку:
– Ох, звісно, я залюбки!
Дівчина потягнула його до центру зали й Меридіт полегшено видихнула. Все сталося навіть краще, ніж вона припускала. Дівчина вибігла в сад та направилася до вежі. Підтягнула кляту сукню, яка заважала рухатися. Вона знала, якщо здійснить задумане, то назавжди стане втікачкою, злочинницею й ніколи не поверне собі колишнє життя. Зупинилася перед вартовими, які охороняли східну вежу.
– Впустіть! У в’язня послабилися ментальні ланцюги. Я маю їх повернути на місце.
Чоловіки розступилися та впустили Меридіт у вежу. Переступаючи поріг, дівчина заплуталася у сукні та ледь не впала. Схопилася за вартового, обвивши руками його стан. Меридіт невинно покліпала очима, проте відпускати вартового не поспішала:
— Вибачте, ці спідниці дуже незручні. Завжди плутають ноги. Добре, що поруч опинився такий сильний мужчина і не дозволив впасти.
Обличчя вартового розтягнулося в широкій посмішці:
— Завжди радий, але в майбутньому будьте обачні.
Затримавшись, довше ніж того вимагає пристойність, Меридіт випрямилася й забрала руки від чоловіка. Підтримуючи поділ сукні, впевнено підіймалася сходами. Всупереч очікуванням, вартові вирушили за нею. Позаду чула важкі кроки чоловіків:
— Може покликати підмогу? Ми ж не знаємо у якому він стані.
— Не варто, — Меридіт запанікувала, — гадаю краще, якщо ви залишитеся тут. Кайран почав мені довіряти. Я непомітно затягну ланцюги.
Дівчина зняла зі стіни місячний камінь та зайшла до кімнати ув'язненого. Кайран, піднявши голову, злегка всміхнувся:
— Меридіт! Невже я сплю? Ти прийшла до мене в сукні?
Дівчина зачинила двері та поставила камінь на підлогу. Різким рухом відчепила верхню спідницю і тканина впала додолу. Поспішно зняла кринолін, під який завбачливо одягла улюблені штани, й ошелешила чоловіка новиною:
— У палаці зараз бал і це відмінна нагода для твого звільнення. Готовий здобути свободу?
– Це ти про що? – чоловік підозріло зіщулився.
— Про те, що тобі час тікати. Ти ж не хочеш просидіти тут вічно?
Меридіт нахилилася та дістала з кишені сукні ключі, які встигла вкрасти у вартового під час свого вдаваного падіння. Вона стала біля дверей та почала підбирати потрібний ключ. Кайран насупив брови:
— Якось надто солодко це звучить. Яка вигода тобі? Чого б це відома шукачка допомагала ув’язненому?
— Сиріан не залишив мені вибору, — Меридіт опустила голову й не бажала говорити про залицяння короля, — я дізналася, що мої сестри втекли. Він весь час брехав, шантажував тим, чого вже немає. Зараз Сиріан вимагає від мене надто багато. Я не виконуватиму його вказівки, це не входить в обов’язки шукачки. Я змушена тікати, але вирішила звільнити тебе. Разом, ми знайдемо корону і ти займеш своє законне місце.
Меридіт вставила ключ у замок та прокрутила. Зачинивши двері, вона полегшено зітхнула. Кайран похитав головою:
– Щоб скористатися короною, спочатку потрібно коронуватися.
– Доведеш свою непричетність до вбивства і коронуєшся. Якщо я побачу річ, яка була у твоїх батьків в день вбивства, то спробую зчитати магію. У такому випадку зможу знайти справжню зброю. Потрібний доступ до всіх матеріалів і вбивця буде викритий.
— Меридіт, над цією справою працювали найкращі шукачі. Вони нічого не виявили. Всі стверджували про мою провину.
Дівчина, наблизившись до чоловіка, торкнулася ланцюгів. Вона сподівалася, один з ключів відкриє замок на ланцюгах. Вона не поспішала звільняти Кайрана. Їй потрібні гарантії, що чоловік не втече від неї, щойно отримає свободу.
— Це ще раз говорить про їхню продажність. Якщо Сиріан вбив твого батька, то він зайняв трон незаконно. Я хочу довести це і скинути його з трону. Ти маєш зайняти його місце.
– Гадаєш я не намагався? Усі ці роки я прагнув довести свою невинуватість, але жодних доказів чи зачіпок не знайшов. Звільни мене. Королем мені вже не стати. Єдине, чого я бажаю, це покинути цю вежу.
У очах Кайрана дівчина бачила розчарування та зневіру. Здавалося він змирився зі своїм життям і більше не бажав боротися. Меридіт торкнулася його щоки, змусивши дивитися на себе. Щетина проколювала пальці, але навіть попри це їй подобалася така близькість. Тілом проносилися іскри, розпалюючи всередині вогонь. Дівчина намагалася, щоб її голос не тремтів та залишався холодним:
— У мене умова. Я допомагаю тобі, а ти допоможеш мені. Не хочу весь час втікати та знаходитися у розшуку. Коли займеш трон, то помилуєш мене та моїх сестер. Повернеш їм титул, наш маєток, землі, все, що колись належало нам.

— Ти сильно ризикуєш, — чоловік уважно вдивлявся їй в обличчя. Його погляд виклав жар на щоках. Меридіт продовжувала вдавати байдужість:
— Сиріан не залишив вибору. Я все одно втечу, з тобою або без.
— Краще зі мною.
Меридіт заплющила очі й відшукала магічні сплетіння, якими поневолила магію Кайрана. Не роздумуючи, розірвала магічні ланцюги та повернула чоловіку здатність перетворюватися. Кинувшись до замків, почала підбирати ключ. Швидко знайшла потрібний і ланцюги з дзеленчанням впали на підлогу. Чоловік підвівся та покрутив головою. Руками розминав затерплі м’язи. Меридіт мимоволі замилувалася ним. Сильний, хоробрий, з ідеальним тілом. Засоромившись своїх думок, неохоче відвела погляд. У двері наполегливо постукали. Дівчина впізнала голос Сиріана:
— Меридіт, відчини! Не роби дурниць. Вам нізащо не втекти з вежі.
— Сподіваюся у тебе є план втечі? — Кайран наблизився до неї. Його голос виказував надію.
– Так, — дівчина кивнула, — ти перетворишся на дракона, зруйнуєш стіни й ми полетимо звідси.
Кайран насупився. Така пропозиція явно йому не подобалася. Стиснувши губи, похитав головою:
— Не підходить. Інший план є?
— Чому не підходить? Зараз це єдиний можливий варіант.
Стук у двері посилився. Складалося враження, що їх намагалися вибити важкою колодою. Кайран тихо зізнався:
— Я не маю крил.
Меридіт нерухомо застигла. Тільки тепер зрозуміла, які жахіття зробив з ним Сіріан. Згадалися довгасті шрами на спині й дівчина зойкнула. Чоловік підтвердив її підозри:
— Щоб я не міг викликати Сиріана на двобій, він вирвав мої крила. Я не літаю і вже давно. Я – дракон без крил. Бракований.
Меридіт заховала обличчя у долоні й не знала що сказати. Їй хотілося підтримати чоловіка та загасити біль у його серці. Вона стиснула плечима:
— Не страшно, я теж без крил.
— Але ти — не дракон. Дракон без крил миттю втрачає повагу й не може ні на що претендувати. Я не стану королем і не зможу тебе помилувати. Не ризикуй, скажеш, я тебе примусив звільнити мене.
— Ні, мені не можна залишатися в палаці. Сиріан погрожує зробити мене своєю фавориткою. Допоможи мені, — в очах дівчини з’явилися ледь помітні сльози. Вона намагалася викликати жалість у чоловіка, а натомість викликала скупу посмішку:
— Не треба вистав, Меридіт. За ці дні я добре тебе вивчив. Ти не литимеш сліз через таке.
— Ну, я хоча б спробувала. Нам треба поквапитися, — дівчина витерла награні сльози й схопила чоловіка за руку.
Гучний стук у двері й вони впали на підлогу. Меридіт перелякано заховалася за Кайрана. Навіть боялася припустити, що змусило впасти на підлогу металеві двері. На порозі з'явився Сиріан, а за ним виднілося зарозуміле обличчя Торіана. Король насупив брови:
— Меридіт! Ти зрадила мене. Забула, що у мене твої сестри?
— Це брехня. Я знаю, що їм вдалося втекти. Ви більше не зможете шантажувати мене ними.
— Нехай. І що далі? Ти ж розумієш, що у пастці. Звідси вам не вибратися, — король задоволено потер долоні, — кінець ганебної втечі. Ти навіть не уявляєш, що я зроблю з тобою за те, що ти зрадила мене.
Сиріан наближався повільною ходою. З кожним кроком хвилювання у серці Меридіт збільшувалися. Вона міцніше вчепилася у руку Кайрана. Тільки у ньому бачила свій порятунок. Потягнулася до вуха чоловіка:
— Перетворись!
Вежею пролунав сміх Сиріана:
— Він не може. Відтоді, як я позбавив його крил, він уже не дракон. Було приємно спостерігати за катом, що живцем їх виривав. Тепер Кайран жалюгідна подоба колись величного дракона.
Вилиці на обличчі Кайрана напружились та стали гострими, наче витесані з мармуру. В очах загорівся вогник ненависті й видовжилися зіниці. Шкіра обросла лускою, чоловік почав перевтілюватися, збільшуючись у розмірах. На спині виросли шипи, обличчя видовжилося, руки перетворилися на лапи з гострими кігтями, а позаду виріс довгий хвіст. Меридіт відступила до стіни та із захопленням дивилася на синього дракона зі сріблястим переливом. Він продовжував збільшуватися й своїми розмірами проломив стіну. Його краса манила, а велич заворожувала. Навіть без крил він здавався могутнім та сильним. Вежа захиталася, зі стін посипалася штукатурка, а над головою пронісся загрозливий рев дракона. Сиріан відступив до дверей:
— Дарма стараєшся. Ти не зможеш полетіти. Тобі не втекти. Ти тільки погіршив своє становище. Якщо заспокоїшся і здашся, я обіцяю бути милосердним.
Дракон невдоволено заревів та масивною лапою схопив Меридіт за талію. Міцно притиснув до гарячих грудей і зістрибнув з вежі.