Глава 14

Ввечері Меридіт одягнула бежеву сукню й сподівалася, що у такому одязі здаватиметься блідою міллю на фоні яскравих метеликів. Вона мала план, як уникнути залицянь короля, проте сподівалася, що до цього не дійде. Її стримував страх за життя сестер, але втрачати честь з Сиріаном не збиралася. Одягнула на шию намисто з перлів і такі ж сережки. Темне волосся їй зібрали у високу зачіску. Бідкаючись, камеристка поправляла шнурівку на корсеті:
— Я казала Ізабель, щоб тугіше зав’язувала. От невміла дівка!
— Це я попросила. Не варто стягувати по максимуму, дозволь мені трохи дихати, — цього вечора Меридіт не бажала сяяти. Навпаки, хотілося сховатися у тіні вродливих панянок й не потрапляти на очі королю. Камеристка змахнула рукою:
– Дихатимете після балу.
Меридіт стояла спиною до камеристки, яка намагалася міцно затягнути шнурівку. У двері постукали й не дочекавшись дозволу, до покоїв зайшов Торіан. Чоловік одразу плеснув у долоні:
— Як цікаво! Що, Меридіт, даються в знаки зайві з’їдені булочки?
Дівчина насупилася. Її не можна було назвати пишнотілою. Камеристка одразу відшукала потрібні слова:
— Не кажіть так, Ваша Світлосте! У герцогині осина талія, це корсет маленький.
— Звісно, – чоловік посміхнувся та кивнув, — насправді, маєте чудовий вигляд, герцогине. Я щасливий, що сьогодні супроводжуватиму вас.
Камеристка зав’язала шнурівку й дівчині стало важко дихати. Ребра немов обвили тугими путами й кожен вдих відбивався болем у грудях. Тримаючи Торіана за лікоть, вони зайшли до бальної зали. Гучна музика розважала гостей, веселі розмови здавалися щебетанням пташок, а аромат різних парфумів змусив Меридіт зморщити носа.
Під урочистий голос церемоніймейстера до зали зайшов король з королевою. Вони рухалися велично, граційно, гордовито споглядаючи на присутніх, що поклонилися монархам. Після короткої промови Сиріана, розпочався бал. Він, разом з дружиною, відкрили вечір своїм танцем. Торіан не випустив нагоди запросити свою супутницю. Меридіт неохоче закружляла з ним у повільному танці. Їй довелося ввічливо посміхатися та відповідати на запитання. Коли танець закінчився, вона полегшено зітхнула. Торіан підвів її у дальній кут зали:
— Меридіт, ви вміло танцюєте. Радію, що сьогодні ви не відтоптали мені ноги.

Дівчина подумки всміхнулася. Згадала, як на балу в академії навмисно наступала на ноги Торіану, сподіваючись, вберегтись від майбутніх запрошень чоловіка. Хоч у цьому вже не було потреби, але чоловік продовжував тримати її руку. Меридіт почула позаду себе голос, що змусив здригнутися:
— Герцогу Максвел, герцогине Локсвуд, вітаю із заручинами, — Меридіт розвернулася й побачила усміхненого короля. Його посмішка здавалася нещирою, а в очах спіймала відблиск лукавства. Торіан злегка схилив голову:
— Дякуємо, Ваша Величносте!
— Ви дозволите запросити вашу наречену на танець?
— Звісно, — Торіан кивнув та нарешті відпустив руку дівчини, яка одразу опинилася у полоні долоні Сиріана. Він повів її на центр залу. Одразу притиснув до себе, порушуючи усі межі пристойності:
— Меридіт, ти мене вразила. На фоні барвистих суконь нагадуєш квітку лотоса серед болота.
Дівчина невдоволено стиснула губи. Вона бажала не сподобатися королю, а досягла зворотного ефекту. Сиріан сильніше стиснув руку та нахилився надто близько. На своєму обличчю Меридіт відчула п’янкий подих:
— Після балу прийдеш до моїх покоїв. Я із задоволенням зніму з тебе цю сукню та нарешті побачу, що ти приховуєш під шарами спідниць.
Меридіт немов повністю занурили у морозну ополонку. Не збиралася виконувати його забаганки. Злість рознеслася по тілу й дівчина не контролювала слів, що вільною птахою вилетіли з грудей:
— Не прийду. Я — шукачка, а не дівчина легкої поведінки. У вас є вродлива дружина. Приділіть час їй.
Вилиці на обличчю Сиріана напружилися, а брови насупилися. Його рука боляче вщипнула за талію, наче показуючи, хто головний:
– Ти не маєш право мені наказувати, так само як і відмовляти. Чи мені варто привезти твоїх сестер та розважатися з ними? У нас була угода, Меридіт. Ти не дізналася де корона, тому маєш відпрацювати свою помилку.
Згадка про сестер важким тягарем засіла на грудях. Вона, як старша сестра, відчувала відповідальність за них. Почувалася мишею, загнаною у пастку. Не могла погодитися на таке, й боялася, нових бажань короля. Дівчина з ненавистю глянула в очі чоловіка:
— Мені потрібно ще кілька днів. Відчуваю, скоро Кайран скаже правду. Крім того, ви примушуєте мене виходити заміж. Я не хочу цього шлюбу.
— Розумієш, дорогенька, — Сиріан стишив голос і його шепіт нагадував шипіння змії. Хитрої та підступної, — примушую не я, а королева. Я звичайно можу скасовувати її наказ, але це породить нову хвилю ревнощів з її боку. Навіщо мені нові конфлікти? Хіба ти надто добре мене втішиш. Все залежить від сьогоднішньої ночі. Зумієш догодити мені, поговоримо про твоє весілля.
Танець закінчився і король галантно провів Меридіт до вікна. Підніс її руку до вуст і, дивлячись в очі, поцілував пальчики, заховані у рукавичку:
— По закінченню балу я чекатиму тебе у своїх покоях. Прийдеш і ми обговоримо твоє заміжжя.
Король пішов, а дівчина й досі відчувала на собі липкі руки Сиріана. Не розуміла, навіщо йому потрібна її увага. Припускала, таким чином він хоче довести свою абсолютну владу над нею. Хвилювання душили й дівчині катастрофічно не вистачало повітря. У пошуку віяла, вона потягнулася рукою до кишені. Згадавши, що там у неї замість віяла кинджал, захований у кобуру, вчасно зупинилася. Розгублена та схвильована, через бічні двері, вийшла на вулицю.
Нічний сад окутала темрява і лише поодинокі стовпці з місячними каменями дарували промінчики світла. Меридіт відійшла вглиб саду та сховалася біля дерева під покровом ночі. Вона намагалася заспокоїтися та вигадати, що робити далі. За спиною почула чужі кроки. Різко розвернулася й поглядом натрапила на незнайомку. Чорне волосся зібране у високу зачіску, а у зелених очах вирувала тривога. Дівчина гордо задерла підборіддя:
— Прогулюєтеся самі? Не сподобалася увага короля?
Меридіт припустила, що перед нею чергова дівка, яка бажає стати фавориткою Сиріана, або ж його колишня пасія. От тільки ревнощів їй зараз не вистачало. Позаду незнайомки, на певній відстані побачила чоловіка. Світле волосся охайно зачесане та зібране у хвіст, а сині очі вражали іскрами злості. Він явно чимось невдоволений, міцно стиснув губи. Меридіт інтуїтивно потягнулася рукою до кишені з кинджалом:
— Просто вирішила прогулятися.
— Ви ніколи не боялися гуляти самі, Меридіт, — незнайомка зробила особливий наголос на імені.
— Ми знайомі?