Глава 13

Чоловік незмінно сидів на колінах. Дівчина примостилася на підлозі біля нього та простягнула запечене свиняче реберце:
— Вчора я дослідила кинджал, який ти знайшов у королівських покоях. На ньому і справді є твій слід. Це все. Більше жодних відбитків магії я не знайшла. Так не буває. Зазвичай залишаються відбитки людей, які до нього торкалися, а тут – чисто. Відчула ще сліди шукачів, але вони свіжіші за твій.
— Так, це я вже чув. Саме тому мене визнали винним.
— Але ти не винний. Кров на лезі з’явилася після смерті короля. Цим кинджалом не вбили, а тільки забруднили лезо. Справжня зброя не ця. Очевидно її підмінили. Якщо річ хоч раз позбавила життя, то це неможливо приховати, так само як і сліди вбивці. Припускаю на кинджал, який ти знайшов, наклали захисні чари і я не можу виявити відбитки того, хто тримав зброю до тебе. Але мене турбує не це, — дівчина зробила паузу та глянула у темні очі чоловіка, який, здавалося, навіть не дихав, жадібно уловлюючи кожне слово, — це мали б відчути й інші шукачі. Якщо вони змовчали про таке, то, мабуть, ти став жертвою масштабної змови.
Кайран мовчав. У його очах вирував біль, який виказував поранену душу.
— Це тільки підтверджує мої підозри щодо брата. Він вирішив позбутися батька і мене. Проте не розумію, навіщо вбивати матір. Вона не становила для нього жодної загрози.
— Сподіваюся ми все з’ясуємо, — дівчина лагідно доторкнулася до його плеча. Чоловік здригнувся і Меридіт поспішно прибрала руку. Йому й досі неприємні її дотики, а їй хотілося знову відчути ніжність його губ.
Ввечері повернувся Сиріан. Меридіт навмисно не спустилася вечеряти й залишилася у покоях. Надто добре пам’ятала погрози чоловіка. Не уявляла, яку легенду має вигадати, щоб заспокоїти його кровожерливість. Дівчина почала готуватися до сну і почула стук у двері. На порозі з'явився паж:
— Вибачте, Ваша Світлосте, Його Величність король, бажає вас бачити.
— Зараз? Вночі?
— Так, Ваша Світлосте. Він сказав негайно.
Спиною Меридіт пробіглися мурашки з крижаними лапками. Боялася, що король знову проявлятиме знаки уваги. Неохоче направилась у королівське крило. Відтягуючи небажану мить, рухалася повільно. Паж відчинив двері кабінету й Меридіт сподівалася, що вони обговорюватимуть лише робочі питання. Дівчина зайшла до кабінету та розкланялася у реверансі. Сиріан сидів за столом, зігнувшись над якимось документом. Побачивши Меридіт, одразу підвівся та простягнув руку:
— Вітаю, герцогине! Сподіваюся, ви потішите мене гарними новинами.
Дівчина підійшла до короля та неохоче поцілувала руку. Це вважалося великою честю, проте Меридіт гадала інакше. Вона випрямилася:
— На жаль, новини невтішні. Її Високість вирішила видати мене заміж за Торіана Максвела. Ви ж розумієте, ці заручини необхідно скасувати.
Король хитро посміхнувся та сів на крісло. Склав руки на животі й похитав головою:
— Джарілла завжди так робить. Вона видає заміж тих, кого вважає моїми фаворитками. Наївно гадає, що мене це зупинить. Зазвичай після шлюбу, вони їдуть з палацу до маєтку чоловіка. Проте Торіан зараз живе при дворі. Хіба що, моя люба дружина розраховує на його швидке повернення до герцогства. Не переймайся цим. Тобі вдалося з'ясувати де знаходиться корона роду?
— Кайран стверджує, що він не знає і єдина людина, якій це відомо була вбита кілька років тому за вашим наказом.
Сиріан хижо зіщулив очі та підвівся. Повільною ходою наблизився до Меридіт. З кожним кроком, у грудях дівчини наростав страх. Чоловік доторкнувся до її підборіддя, змусивши дивитися на себе:
— Ти ж пам'ятаєш про нашу домовленість? У разі провалу, я обіцяв зробити тебе своєю фавориткою. Тепер стало зрозуміло, що ти бажаєш моєї уваги.
Від почутого Меридіт скривилася. Його пальці здавалися колючою лозою, яка вчепилася у шкіру. Вона смикнулася й позбулася небажаних дотиків.
— Зовсім ні. Просто Кайран і справді не знає. Чому ви впевнені у протилежному?
— Меридіт, ти довірлива наче дитина, — король підійшов до столу. Відсунув документи та чорнильницю на край, для чогось звільняючи поверхню, – Кайран вкрав корону, а отже він її десь сховав.
— Тоді чому він її не одягнув? Кайран міг скористатися нею і сісти на трон, а не переховуватися роками.
Сиріан підійшов до дівчини надто близько. Вона задихалася від його присутності, проте не відступила. Не хотіла виказувати свій страх. Король доторкнувся до зав’язок корсета Меридіт, які розміщувалися спереду жилету:
— Я теж про це думав. Припускаю, магія корони діє лише після коронації. Принаймні, нею користувалися лише короновані особи.

Король почав розв’язувати шнурівку корсета. Дівчина заціпеніла й не могла рухатися. Її серце шалено калатало, наче хотіло вирватися з грудей та втекти якомога далі від короля. Позбувшись тимчасової мани, боязко зробила крок назад:
— Що ви робите, Ваша Величносте?
— Виконую умови договору.
Чоловік наполегливо почав розшнуровувати корсет. Погляд Меридіт перелякано забігав кімнатою. Вона шукала хоча б щось, що зможе врятувати її від небажаної уваги. Розхвилювалася і бовкнула перше, що спало на думку.
— Але я наречена Торіана.
– І що? — чоловік здолав вузлик та послабив шнурівку, — ти ж не хотіла цього шлюбу.
— Я і зараз його не хочу. Ви скасуєте заручини? — в очах Меридіт забриніла надія. Жорсткі пальці торкали її сорочки, впевнено позбавляючись від корсета.
– Це залежить від тебе.
Його долоня пірнула під тканину. Чужі дотики, немов кропива, жалили шкіру. Несподівано чоловік підхопив Меридіт на руки та посадив на стіл, прилаштовуючись між її ногами. Дівчина схопила його долоні та позбулася липких дотиків.
— Гадала, минулого разу я ясно висловилася. Я виконаю будь-який ваш наказ пов'язаний з роботою, але жодний з тих, що стосується постільних утіх. Не торкайтеся мене, Ваша Величносте. Через вашу увагу я й так впала у немилість королеви.
— Вона гадає, ти моя фаворитка. Не варто її розчаровувати.
Чоловік почав розв'язувати шнурівку на своїх штанах. Меридіт інтуїтивно відсунулася назад і благала небеса про порятунок. Розуміла, якщо вона вдарить короля, то скоріш за все її чекатиме страта. Проте втрачати честь з королем не збиралася. Навіть смерть здавалася їй не настільки страшною, як близькість з убивцею батька. Дівчина готувалася до втечі та шукала шляхи відступу. Несподіваний стук у двері прозвучав наче порятунок. Почувся голос лакея:
— Її Високість королева Джарілла перша вимагає аудієнції.
Сиріан вилаявся та зробив крок назад. Поспішно поправляв одяг й виголосив своє рішення:
— Завтра у палаці відбудеться бал. Хочу бачити тебе у сукні. Звісно, ти будеш у супроводі Торіана, але після балу піднімешся у мої покої. Сьогодні я змушений приділити увагу дружині. Вона донька короля сусідньої країни, не гоже її ображати.
Меридіт зістрибнула зі столу. Зав’язала шнурівку корсета і голос чоловіка прогримів кімнатою:
— Заходьте!
Джаріла, наче валькірія, з'явилася на порозі. Блакитні очі вороже дивилися на Меридіт, сканували поглядом і здавалося їй відомо про все, що тут відбувалося. Розпашілі щоки та збентеженість дівчини, лише підтверджували її підозри. Отямившись, Меридіт зробила реверанс. Сиріан діловито склав руки на животі:
— Гадаю, ми все обговорили. Завтра не забудь про мої настанови. І ще… Зізнайся в коханні Кайрану. Можливо це підштовхне його до зізнання. Ми влаштуємо невеличку виставу, тобі сподобається. А тепер — вільна.
Сиріан зневажливо змахнув рукою. Дівчина вилетіла з покоїв, немов ошпарена. У грудях перчило, невидимий тягар заважав дихати, а ноги підкошувалися. Забігла до своїх апартаментів й впала на ліжко. Зізнатися Кайрану в коханні… Дівчина заховала обличчя в долонях. Він їй подобався. Дуже. Кайран єдиний чоловік до якого манило, чия близькість дурманила розум, а тіло вимагало його дотиків.
Здригнулася від згадки про плани короля на завтрашній вечір. Їй терміново потрібно було щось вигадати та врятувати себе, Кайрана та сестер. За будь-який її непослух, Сиріан погрожував карати Ебігейл та Аїшу. Дівчина не знала, що робити й ніч видалася майже безсонною.
Вранці пішла до Кайрана. Ще з порогу помітила свіжі рубці та сліди від крові на його тілі. Меридіт кинулася до чоловіка:
— Кайране, що це? — вона легенько доторкнулася пальчиком до свіжого рубця, — невже тебе знову катували?
— Твій дружок постарався. Але він слабак, мене катували й сильніше.
– Сиріан повернувся з поїздки, от він і хотів дізнатися де корона, щоб вислужитися перед ним.
Меридіт взяла рушника та змочила його у цебрі. Щоденні омивання Кайрана уже увійшли у звичку. Вона приклала тканину до закривавленого тіла та витирала сліди катувань. Чоловік уважно стежив за її рухами:
— А тобі вислужуватися не потрібно?
Слова Кайрана прозвучали з докором у голосі. У серце дівчини прокралася образа. Вона трохи сильніше натиснула на рану і чоловік ледь чутно зашипів. Меридіт витерла кров:
— Ти ж знаєш, я служу йому не з власної волі. У нього мої сестри. Крім того, він примушує мене до…, — дівчина вчасно зупинилася та прикусила губу. Вона ледь не виказала події вчорашньої ночі. У темних очах чоловіка з’явилася тривога:
— До чого?