Глава 11

Меридіт схопила флягу та сіла на підлогу біля чоловіка. Простягнувши воду, дивилася як жадібно чоловік робить кожний ковток. Під шоколадними очима з'явилися темні кола, обличчя заросло густою щетиною, а розтріпане волосся стирчало у різні боки. Навіть у такому вигляді, він здавався дівчині красивим. Поруч з ним, у животі розгорілося багаття й своїми язиками приємно лоскотало тіло. Дівчина набрала ложкою кашу та піднесла до вуст чоловіка:
— Тобі призначили нового допитувача. Він не може випускати струм з долонь і сподіваюся не вдаватиметься до тортур.
— Усі допитувачі вдаються до тортур, — Кайран потягнувся до ложки, — не струм, так щось інше. Вогонь, наприклад, чи отруйне проміння. Повір, струм це не найгірше, що мені доводилося терпіти.
Меридіт стиснула губи. Її серце пройнялося жалем. Вона могла тільки здогадуватися, які тортури застосовували до нього. Дівчина похитала головою:
— Він не вміє нічого подібного. Торіан шукач.
— Бачу ти багато знаєш про нього.
— Так, ми разом навчалися в академії, — Мередіт піднесла чергову ложку.
— Ти хоч її закінчила? Чи мене спіймала недосвідчена першокурсниця?
У голосі чоловіка відчувалася насмішка. Такий висновок образив дівчину. Здавалося, її ніколи не сприйматимуть серйозно. В академії вона багато тренувалася, вчилася та розвивала дар, завдяки чому стала однією із найкращих адептів. Меридіт кивнула:
— Закінчила півроку тому. Ти моє перше серйозне завдання.
Кайран розміявся:
— Мене не могли вистежити найкращі шукачі. Як тобі це вдалося?
— Нехай це залишається таємницею. Мене попередили, що ти не вразливий до дії деяких зіль. Я розуміла, що спіймати тебе в горах у мене не вийде, тому і вигадала ту історію з графською донькою.
Дівчина простягнула шматок м’яса, проте Кайран не поспішав їсти. Уважно роздивлявся обличчя дівчини, від чого на її щоках жеврів вогонь. Темні очі заворожували, манили, та дурманили розум. Їй згадався смак його поцілунку й вона злегка нахилилася вперед. Не наважувалася зробити останній крок та доторкнутися до нього вустами. Розуміла, її дотики небажані для нього, він вважає її зрадницею. Кайран тихо прошепотів:
— Хто ти насправді?
— Герцогиня, — Меридіт відхилилася й чоловік спробував м'ясо. — Мій батько завжди хотів сина, а натомість отримав трьох доньок. Мене, як найстаршу з усіх, батько вчив бойому мистецтву, а дар шукача тільки підсилив його запал.
— Я знаю майже всіх герцогів країни і знайомий з деякими їхніми доньками, але тебе не пам’ятаю.
— Я жодного разу не відвідувала королівські бали. Мій батько Бернард Локсвуд.
Кайран повільно смакував їжу й наче роздумував над чимось.
— Я знаю його. Йому є чим пишатися, його донька вірна королю й виконує всі забаганки.
У голосі чоловіка відчувався осуд. Мередіт не бажала, щоб він вимальовував хибні припущення. Дівчина піднесла ложку до його вуст та важко зітхнула:
— Кайране, найменше за все світі мені б хотілося служити Сиріану. Я його ненавиджу, він вбив мого батька.
Таке зізнання викликало здивування в очах полоненого. Навіть не потягнувся до ложки, уважно вдивлявся в обличчя дівчини:
— Чому Сиріан так вчинив?
— Звинуватив у зраді. Правління Сиріана подобається не всім. Батько, разом з кількома сенаторами, наполягали на детальному розслідуванні вбивстві монархів. Він не вірив, що це зробив принц, спадкоємець трону. Король присудив йому смертну кару, а мене з двома сестрами, після численних допитів, позбавили всіх титулів, спадку, майна та вислали у монастир.
Ця згадка змусила серце дівчини стиснутися від болю. Її сестри й досі залишалися в монастирі, що більше нагадував в’язницю. Крім важкої праці, дошкуляли жерці. Вони часто зловживали своїм становищем та били палицями по тілу. Кайран потягнувся до ложки та почав їсти:
— Але чомусь ти виконуєш накази Сиріана.
— У нього мої сестри. Він шантажує мене їхнім життям, а я працюю за покликанням. Я — шукачка і моя робота вистежувати злочинців.
— Ти гадаєш, це я вбив батьків? – Кайран підняв брови догори та здавався грізним. Дівчина похитала головою:
— Ні, я тобі вірю. Мені шкода, що через мене ти тут опинився
Меридіт поставила порожню тарілку на підлогу і присунула до себе цебро з теплою водою. Чоловік насторожився:
— Я, звичайно, хочу пити, але не настільки, щоб випити цебро.
Дівчина засміялася. Її подобалося його почуття гумору. Вона піднесла флягу до вуст:
— Ця вода не для пиття, — спіймавши запитання в очах чоловіка, забрала флягу та взяла рушника до рук, — я тебе витру. У тебе на шкірі засохла кров та бруд.

Меридіт занурила рушник у воду. Повільно, наче боячись доторкнутися до чоловіка, притулила тканину до закривавлених грудей. Провела нею донизу і зупинилася на животі. Промила рушник у воді та повторила свої рухи. Відсунувши ланцюг, змила засохлу кров зі шкіри. Мускулистий торс викликав у дівчини непотрібні бажання. Хотілося обійняти, поцілувати та відчути на дотик заборонений плід. Не стрималася, доторкнулася пальчиками до міцних грудей. З вуст чоловіка вирвався ледь чутний стогін. Меридіт поспішно смикнула руку назад:
— Болить? Вибач, я не хотіла тобі нашкодити.
— Не болить. Якщо чесно, то я майже не відчуваю м’язи спини, ніг та рук. Вони затерпли.
Дівчина приклала долоню до рота:
— Це жахливо. Шкода, що я не можу тебе звільнити.
— Але ти можеш забрати свої ланцюги.
Меридіт знову занурила у воду рушник і міцно стиснула губи. Їй хотілося допомогти чоловіку, проте не могла так ризикувати. Вона продовжила витирання. Торкалася рук, плечей, спини, та живота:
— Тоді ти перетворишся і можеш розірвати ланцюги.
— Так, сподіваюся я це зроблю і зможу хоч трохи розім'яти м’язи, — Меридіт застигла непорушно і зовсім не зважала на рушник, з якого вода стікала на підлогу. Побачивши вагання дівчини, Кайран скривився:
— Я так і знав. Ти цього не зробиш. Всі твої слова про співчуття нічого не варті.
— Я справді хочу допомогти, але, якщо я зніму ланцюги, то Сиріан вб’є моїх сестер.
— А якщо не зробиш, то згодом він вб’є мене. Не хвилюйся, я все розумію. Я б і сам не ризикував заради якоїсь злочинниці.
– Ти не якийсь злочинець, ти… — Меридіт забракло слів. Не могла зізнатися, що він їй не байдужий. Цей чоловік зайняв всі мрії, змушував серце шалено калатати та роздмухував у тілі вогонь. Приклала рушника до його грудей і вдивлялася у його обличчя. Погляд чоловіка зупинився на її вустах. Дівчина інтуїтивно потягнулася до нього. Відчувала як під долонею калатало його серце, а від важкого дихання груди здіймалися до верху. Кайран хриплим голосом, прошепотів їй в обличчя:
— Хто я для тебе?
Коханий! Меридіт ледь не озвучила це вголос. Одразу злякалася своїх думок. Не коханий, звісно не коханий. Він просто дуже їй подобався. Дівчина розгубилася і не знала, що сказати. Кайран продовжив замість неї:
— В’язень, якого ти маєш годувати й питати де корона роду.
— Але я не питаю.
— Дарма, тобі може б я і сказав, — від таких слів чоловіка, очі Меридіт округлилися. Невже він знає? Витримавши всі тортури, Кайран стверджував, що йому невідоме місцезнаходження корони. В його очах витанцьовували хитринки й Мередіт не розуміла, чи чоловік жартував. Він потягнувся до неї та здолав крихітні сантиметри, які роз’єднували їхні вуста.
Легкий дотик обпалив дівчину жаром по всьому тілу. Позаду почувся скрип дверей. Кайран одразу відсахнувся, проте дівчина непорушно застигла, з рушником на грудях чоловіка. Не могла зрозуміти, чому він так діяв на неї. Наче позбувшись дурману, Меридіт розвернулася і побачила Торіана. Господарським кроком він зайшов до кімнати. Його вилиці напружилися:
— Меридіт, вам не личить мити полоненого. І годувати також.
Дівчина забрала рушника від Кайрана та занурила тканину у воду:
— Він мій ув’язнений. Я спіймала його і відповідаю за його життя.
— І все ж, годуванням можуть займатися слуги, — Торіан наблизився до полоненого та свердлив його невдоволеним поглядом. Він дивився на нього як на суперника. Дівчина підвелася на ноги:
— Нехай це вас не турбує, герцогу Максвел.
— Якщо ви закінчили, то я хотів би розпочати допит.
Перед очима Меридіт постав допит Кайрана зі струмом з надто яскравими картинками його страждань. Серце дівчини здригнулося від болю. Не могла допустити, щоб чоловіку заподіяли шкоду. Вона взяла цебро й впевнено заявила:
— Я його вже допитала.
— І з’ясували потрібну інформацію?
— Неможливо дізнатися інформацію у того, хто нею не володіє.
Торіан дивився дівчині в очі. Зухвало, з викликом, з насмішкою. Вона не сумнівалася, він не сприймає її серйозно. Чоловік почав підкочувати рукави, наче готувався до проведення найжорстокіших тортур:
— Ви впевнені у цьому? Не здивуюся, якщо після моїх допитів, Кайран згадає важливі деталі, які так вчасно забув.