Глава 7

Помившись, дівчина одягнула улюблену білу сорочку та темний корсет. Чорні штани заправила у чоботи й раділа, що позбулася набридливого криноліна із незручною сукнею. Волосся зібрала у високий хвіст та поставила гребінець на комод. Раптом відчула пронизливий біль в голові. У скронях тиснуло, на голову наче навалився камінь, а тонкий батіг бив по потилиці. Кайран! Йому боляче. Якимось чином вона відчула його біль. Послабила магічний ланцюг і їй стало краще. Те, що Кайрана зараз катують здавалося нестерпним. Не роздумуючи вийшла з покоїв та поспішила до катівні.
Ув’язнених утримували у спеціальних вежах, прибудовах до палацу. На вході стояли два кремезні гвардійці. Вони перегородили собою шлях та здавалися грізними. Дівчина зупинилася біля них:
— Пропустіть! За наказом Його Величності, я маю бути присутня при допиті в’язня. Я стримую його ланцюгами.
Гвардійці навіть не переглянулися. Один з них насупив брови:
— Нас не попереджали про ваш прихід.
— Не моя у цьому провина. Пропустіть, я відчуваю, що ланцюги послаблюються. Якщо в’язень перетвориться, то відповідальність нестимете ви.
Несподівано двері відчинилися і на вулицю вийшов Сиріан. Побачивши дівчину, він зупинився:
— Меридіт? Чого ти тут?
— Ваша Величносте! Ви ж самі казали, що потрібна моя присутність при допиті. — Меридіт схилила голову в легкому поклоні. Після того, що Сиріан зробив з її сім’єю, не могла дивитися на нього. Ненавиділа себе за те, що змушена служити вбивці батька. Він простягнув руку:
— Ти б не витримала споглядання допиту. Кайран міцний горішок і вперто не бажає співпрацювати. Ходи зі мною.
Меридіт вклала пальчики у долоню короля. Не бажала його торкатися, але вибору не мала. Раділа, що хоча б він був у рукавичках, бо свої вона не взяла. Сиріан провів її до окремої кімнати. Пусті стіни з тонким вікном свідчили, що це камера для ув’язнених. Дівчина здригнулася. Надто добре пам’ятала, як це сидіти зачиненою у вежі та чекати вироку. Король відпустив її долоню:
— Мій кат славно попрацював. Крики Кайрана й досі у моїй голові, проте він так і не зізнався. Кілька років тому, Кайран сидів у в’язниці за вбивство наших батьків. Перед моєю коронацією, якимось чином йому вдалося втекти, і не просто втекти, а вкрасти корону роду. Очевидно, йому хтось допоміг, а я навіть не маю підозрюваного. Зараз ти підеш до Кайрана і з’ясуєш, де він заховав корону роду. Вона мені потрібна.
— І ви гадаєте, після всього, що я йому зробила, він мені зізнається?
— Зізнається, але не одразу. Ти повинна викликати у нього довіру. Я бачив, як Кайран дивиться на тебе. Ти йому небайдужа. Використай це.
Не байдужа! Від цих слів у серці дівчини загорівся яскравий вогник і одразу згас. Кайран ніколи не пробачить їй, а вона мріяла знову опинитися у його обіймах. Злякавшись своїх думок, стиснула тканину корсета:
— Що з ним буде? Невже й справді на нього чекає страта?
— Не знаю, Меридіт. Все залежить від Кайрана і його готовності співпрацювати. Дізнаєшся де корона і я відпущу твоїх сестер. Навіть, успішно видам їх заміж. Йди до нього, — король зробив крок убік, пропускаючи дівчину у коридор.
У супроводі наглядача, дівчина піднялася на вежу. Невпевненими кроками зайшла до кімнати та застигла біля дверей. Вузьке вікно більше нагадувало щілину та пропускало скупі сонячні промені. У приміщенні пахло цвіллю й відчувалася сирість. Щойно вона побачила Кайрана, серце боляче стиснулося. Опустивши голову, він сидів на підлозі, прикутий ланцюгами до стіни. Широкі ланки обвили оголені руки, груди, спину та живіт. Брудна сорочка валялася у кутку, а на тілі виднілися свіжі рани із засохлою кров’ю. Від такого видовища крижані голки пронизували душу дівчини. Двері зачинилися, зануривши кімнату у ще більшу темряву. Меридіт не витримала. Вибрала з кишені амулет та натиснула на нього. Кімнату одразу огорнув напівпрозорий купол. Встановивши полог беззвучності, була впевнена, тепер їхню розмову ніхто не почує. Підбігла до чоловіка та впала біля нього на коліна:
— Кайране! Що вони з тобою зробили?
Тремтячою рукою доторкнулася щоки ув’язненого. Він підняв голову і його очі блиснули гнівом. Чоловік відсахнувся та звільнився від долоні Меридіт:
— А ти наче не знаєш. Допитували. Якщо Сиріан вважає, що тобі я розповім все, то він дуже помиляється. Нічого нового я не скажу. Мені невідомо, де зараз та клята корона.

— Це мене не цікавить. Точніше цікавить, адже Сиріан і справді наказав довідатися у тебе про все, але краще мовчи. Щось підказує мені, якщо ти йому зізнаєшся, то він уб’є тебе.
Кайран зневажливо хмикнув:
— А тобі наче не байдуже. Виконаєш свою роботу, вислужишся перед королем. Мені відомі всі види тортури. Сиріан усі випробував на мені. Здається, він переламав мені кожну кісточку, повільно розрізав плоть, робив таке, про що пристойним леді навіть не відомо. Завдяки підвищеній регенерації, я швидко відновлювався і все починалося спочатку. Сиріан садист, який насолоджується чужим болем. Тож ніякими тортурами ти мене не здивуєш.
Дівчина ледь стримувала сльози. Вона навіть не уявляла, через що довелося пройти Кайрану. Вона похитала головою:
— Але я не збираюся тебе катувати. Навпаки, я сподівалася допомогти, але не припускала, що все настільки жахливо.
Меридіт вибрала з кишені хустинку та, з наміром витерти кров, приклала до плеча чоловіка. Він скривився і зашипів. Дівчина перелякано смикнула руку назад:
— Болить?
— Здається вони мені зламали руку. Якщо шукаєш уразливе місце, то ти потрапила в ціль.
– Мені шкода, — дівчина зім’яла хустинку в руках, — якщо я послаблю свій вплив, ти зможеш хоч трішки відновитися?
— Навіщо? Щоб кат знову міг ламати мої кістки?
— Щоб тобі хоч зараз не дошкуляв біль, — Меридіт заплющила очі й спіймала магічний ланцюг. Послабила його, але зняти повністю не наважувалася. Насторожилася і в будь-яку мить готувалася затужити ланцюг. Якщо Кайран і справді вбивця, то ніщо не завадить йому скрутити їй шию.
Розплющила очі й бачила, як швидко загоюються рани. Вони вже не кровоточили, проте шрами яскравими плямами, розмальовували тіло. Доволі гарне, треноване тіло. Засоромившись своїх думок, дівчина відвела погляд. Кайран смикнувся і металеві ланцюги озвучили його рух:
— Не потрібно вдавати турботу. Це тобі не допоможе. Я справді не знаю де корона. Щоб приспати мою пильність, ти навіть мене поцілувала. Цікаво, скількох чоловіків ти спіймала таким же способом? — чоловік говорив з неприхованим докором та образою.
— Тільки одного. Кайране, я…, — голос Меридіт тремтів від хвилювання. Дівчині боляче усвідомлювати, що чоловік, який їй не байдужий, вважає її розпусною дівицею. Очевидно Кайран не зрозумів — він єдиний, хто торкався її губ. Дівчина боязко витерла кров зі шкіри на плечі чоловіка, — я не планувала тебе цілувати. Це сталося саме собою. Ти мав зайти в альтанку. Ті ланцюги повинні були впасти на тебе там. Я не знала, що присутній маг зможе ув’язнити тебе на такій відстані.
— Зараз це не важливо. Я ж помітив, що ти навіть не шкутильгаєш. Мені не відомо де корона, тому не виправдовуйся. Передай це моєму брату.
— Навіщо йому ця корона? У нього ж їх декілька, немає різниці, яку носити.
— Власне є, — спіймавши здивування в очах дівчини, Кайран скупо всміхнувся, — він тобі не сказав? Це особлива корона. Ще на зародженні нашого королівства, усі герцоги поклялися королю у вірності й віддали краплі крові. Магічним ритуалом скріпили клятву і їхня кров назавжди з’єдналася з короною. Той, хто одягне корону, може контролювати герцогів та весь їхній рід. Вони виконуватимуть будь-який наказ навіть на відстані, спілкуючись з королем ментально. У такому випадку король отримає абсолютну владу.
Меридіт витерла кров на грудях чоловіка й цього разу він не пручався. Під пальцями дівчина відчувала міцні м’язи й здавалося цей чоловік зроблений зі сталі. Факти про корону шокували. Дівчина зупинила руку біля його серця й занепокоєно глянула у темні каштани, якими здавалися його очі:
— У такому разі, все королівство у небезпеці. Корону може знайти якийсь пройдисвіт і одягнути.
— Натякаєш на мене? Саме так я б і зробив, якби знав де вона. На жаль, Сиріан, наче глухий, і не чує мене. Мені не відомо де корона. Крім того, цей вплив можуть здійснювати тільки нащадки першого короля. Сьогодні це я, Сиріан і його син.
Меридіт полегшено зітхнула. Отже, не все так погано, як вона нафантазувала. Повільно спускаючись рукою донизу, продовжила витирати кров:
— Але тебе звинувачують у крадіжці. Ти не можеш не знати, де корона.
— Мене й у вбивстві звинувачують. Не варто вірити всьому, що почуєш.
— Ти не вбивав? — в очікуванні відповіді, Меридіт застигла непорушно. Чоловік змахнув головою та дмухнув на своє волосся, що впало на щоку:
— Вбивав, але тільки на полі бою. Своїх батьків я не чіпав. Мене підставили і я навіть підозрюю хто.