Глава 5

Кайран стиснув губи. Не хотілося зізнаватися, що насправді він її таки пограбував. Вкрав мамину каблучку, яку досі носив у кишені. Він її б з радістю віддав, от тільки не хотів зізнаватися у крадіжці. Стало соромно за свій вчинок. Чоловік помахав головою:
— Не потрібно робити з мене ідеала. Насправді я не такий. Втікач, злодій та небезпечний злочинець. Невже ти мене не боїшся?
— Не боюся і вимагаю, щоб ти дотримав слова і доставив мене додому.
Вона безстрашно дивилася в очі. Кайрану хотілося міцно притиснути її до себе і налякати… Налякати поцілунком. Цілувати пристрасно, шалено, не стримуючи почуттів. Натомість чоловік неохоче відпустив її долоньку. Щоб відволіктися від непотрібних бажань, схопив палицю та почав поправляти багаття:
— Мене розшукують. Можуть схопити у будь-яку мить. Що ти тоді робитимеш?
— Залишуся одна, як і зараз, — Меридіт сіла на траву та простягнула руки до багаття, — що ти зробив? Чому тебе оголосили небезпечним злочинцем?
— Заради твоєї ж безпеки — краще тобі не знати.
— Але я хочу знати. Ти перерізав всю сім’ю, вчиняв збройні грабежі, тероризував населення? Що саме ти зробив?

Кайран сів поруч й не бажав говорити на цю тему. Болючі спогади відлунням відбилися у пам’яті. Минуле здавалося сном, розкішним життям, яким ніколи не було. Взяв паляницю до рук та простягнув дівчині:
— Нічого з переліченого. Візьми, поїж.
Меридіт нахилилася та відкусила шматок. Її губи злегка торкнулися шкіри чоловіка, викликаючи млість у серці. Вона наче не помічала, як впливала на чоловіка. Відхилилася та продовжувала жувати:
— Але я не розумію. Що ще можна зробити, щоб потрапити в немилість до короля?
— Не пощастило з родичами, — Кайран сумно всміхнувся, — я доставлю тебе до Вармарії, якщо ти більше ніколи не порушуватимеш цю тему.
— Ура! Я боялася залишитися сама, — дівчина потягнулася та обняла Кайрана за спину.
Чоловік застиг непорушно, продовжуючи тримати черству паляницю в руках. Його давно ніхто не обіймав. Він забув, що у світі існує турбота, обійми й… любов. Меридіт різко відхилилася. Разом зі своїми долоньками, забрала тепло, яке огортало серце. Вона сором’язливо опустила голову:
— Вибач за мою поведінку. Насправді я боялася, що ти мене залишиш посеред лісу. Я навіть не уявляю, куди слід рухатися.
Кайран поклав паляницю на торбинку, сподіваючись, що дівчина сама візьме їжу до рук. Схопив іншу паляницю та відкусив шматок:
— Звідки у тебе кінь?
— Вкрала, — почувши таке, чоловік поперхнувся їжею. Закашлявся і здивовано глянув на дівчину. Меридіт стиснула плечима, – не треба так на мене дивитися. Те теж вкрав тих коней у хліву. Я залишилася сама, без грошей, посеред дороги. Дійшла до місцевої таверни й там взяла одного з прив’язаних коней. Підозрювала, власники можуть мене розшукуватимуть, тому вирішила їхати лісом. Хотіла дістатися іншого поселення, щоб там обміняти коня.
— Дівчині небезпечно подорожувати самій, — з вуст Кайрана це прозвучало з докором. Меридіт насупилася:
— А що мені залишалося робити? У мене немає грошей, щоб оплатити подорож до Вармарії, а вони всі хочуть кошти наперед. Якби ти мене не залишив, то я не змушена була б красти.
— Зате красти змушений би був я. Не пробувала розшукати свого візника?
— Тімріка? — дівчина важко ковтнула і відчула, як шматок паляниці ледь не застряг у горлі. Не бажала бачити свого нав’язаного спільника. Хоч він і прикидався немічним старим, але насправді був сповненим сил. Кучер залишився біля карети з розбійниками. Вона не хвилювалася за нього, адже впевнена – він зможе про себе подбати. Дівчина похитала головою:
— Гадаю розбійники його пограбували й відпустили. Напевно, він уже в дорозі до Вармарії.
Ненадовго запанувала мовчанка. У цій подорожі Кайран втратив драка, єдиного друга, з яким прожив кілька років. Сподівався, драк живий і скоро вони зустрінуться у горах. Чоловік ковтнув з фляги води та підкинув у багаття гілки:
— Звідки ти їхала?
— Від тітки. Гостювала у неї кілька тижнів.
Кайран підсунувся ближче та простягнув флягу. Дівчина, взявши її до рук, зробила кілька ковтків. Кайран мусив визнати хоча б для себе — він радий її товариству. Не стримався та відкинув пасмо її волосся назад, оголюючи ключиці:
— Ти дуже вродлива, Меридіт. Мабуть, у тебе є наречений.
— Нікого немає, — вимовивши на одному подиху, дівчина нервово облизала губи. Злегка нахилилася вперед й дивилася прямо в очі, наче на щось очікуючи.
Чоловік ледь стримувався, щоб не накинутися на неї з поцілунками. Не впевнений, що не зможе зупинитися вчасно, а найбільше боявся налякати дівчину. Вона, можливо, ще ні з ким не цілувалася. Безхатько, втікач їй точно не потрібний. Меридіт заслуговує на найкращого чоловіка у світі. Всупереч своїм бажанням, Кайран підвівся:
— Піду принесу ще гілок.
Чоловік пішов до лісу та змушував себе заспокоїтися. Меридіт – звичайна дівчина, яких у нього було багато у минулому житті. Розумів, не варто захоплюватися нею, адже через кілька днів вона зникне з його життя. зі злості вдарив кулаком по дереву. Різкий біль пронизав кісточки, але навіть це здавалося менш болючим, за страждання, що роздирали душу. Набридло переховуватися стільки часу, але іншого варіанту не мав. Живого його не відпустять. Добре пам'ятав тортури, які залишили по собі глибокі рани та скалічене тіло.
Назбиравши гілок, повернувся до вогнища. Меридіт лежала, згорнувшись калачиком на траві. Поклавши гілки на землю, Кайран ліг навпроти дівчини. Йому подобалося дивитися на неї. Зрештою, втома зморила його і чоловік заснув міцним сном.

Оминаючи дорогу, впродовж двох днів вони рухалися полями та лісами, наближаючись до Вармарії. Під час коротких зупинок, Кайран був мовчазним, сумним та зануреним у свої думки. У серці Меридіт зародилися сумніви. Кайран не схожий на небезпечного злочинця. Вона розуміла, що веде чоловіка у пастку, з якої неможливо вибратися. Туга огортала душу, шматувала її на частинки. Дівчина змушувала замовкнути совість. Вона повинна дбати про сестер. Сонце стояло високо в небі, коли вони дісталися Вармарії. Кайран зупинив коня і з пагорба дивився на місто:
— Далі дістанешся сама? Ти ж розумієш, що я не зможу тебе супроводжувати по місту. Мене можуть впізнати.
— Але, як тоді ти отримаєш винагороду? — голос Меридіт тремтів. План опинився на межі провалу, а всі зусилля марними. Чоловік зістрибнув з коня:
— Не хвилюйся про мою винагороду. Вважай це жестом доброї волі. Головне – ти дісталася додому.
— Я виконаю свою частину домовленостей. Я ж знаю, гроші тобі не завадять.
– Не завадять, — чоловік не став заперечувати очевидне, — але це не вартує мої свободи. Погоджуючись на це все, гадав, куплю капелюха й буду менш помітним. Проте зараз у мене навіть камзола нема. У такому вигляді мене важко не помітити.
— Але мій маєток на околиці міста. Ось, — Меридіт тицьнула пальцем на будинок, в якому чекала пастка. Чоловік, наче щось запідозривши, хижо зіщулився:
— Як звуть твого батька?
— Граф Рандел Барроу. Ми нещодавно отримали графський титул і переїхали сюди.
— Тут недалеко, доберешся сама, — чоловік підійшов до коня, з намірами осідлати його. Меридіт не могла допустити, щоб Кайран втік. У відчаї, зістрибнула з коня та впала на землю:
— Ой, болить! — дівчина схопилася за ногу та сподівалася, що Кайран повірить у її гру. Чоловік миттю опинився біля неї:
— Забилася?
— Нога болить, — Меридіт підкотила сукню й, долаючи сором, оголила литку. Пальцем провела по нозі догори, — ось тут.
Кайран обережно торкнувся ноги й тілом дівчини пронеслося легке тремтіння. Їй подобався цей дотик. Вже за кілька хвилин цей чоловік втратить свободу. Все всередині неї вимагало зупинитися та попередити його про небезпеку. Згадавши про сестер, змушувала себе мовчати. Зрештою, вона все робить правильно. Віддає небезпечного злочинця до рук правосуддя. Насупивши брови, Кайран забрав руку від дівчини:
— Гадаю, нічого страшного. Загоїться до початку бального сезону. Будь спокійна, зможеш танцювати з усіма кавалерами й обов’язково знайдеш вигідну партію.
— Не потрібна мені вигідна партія, — слова зірвалися з вуст Меридіт перш ніж вона усвідомила, що проговорилася. Заміжжя не входило у її плани, але дівчина, якою вона намагалася здаватися, однозначно мріяла б про вигідний шлюб. Чоловік, наче не почув цього, схопив її за руку:
— Спробуй підвестися.
Меридіт, тримаючись за його долоню стала на ноги. Скривилася і сподівалася, що чоловік повірить у її спектакль:
— Болить. Допоможеш залізти у сідло?
Чоловік вилаявся. Занурив пальці у волосся та провів донизу.
— Як так можна було впасти?
— Не кричи на мене! Я ж не хотіла падати, щоб зараз страждати від болю.
– Знаю, вибач, — риси обличчя чоловіка пом'якшали. Він схопив її за талію, — я тебе підсаджу.
Наче пір’їнку, підняв над головою та всадив у сідло. Поклавши ногу у стремено, Меридіт продовжувала свою гру:
— Допоможи дістатися додому. Тебе ніхто не побачить. Якщо забажаєш — залишишся на обід.
— Це зайве. Я доставлю тебе до маєтку й одразу повернуся.
Дівчина кивнула. З наближенням до маєтку, на її серце навалювався важкий тягар. Щось підказувало їй – не може такий турботливий чоловік бути небезпечним злочинцем. Наче, шукаючи виправдання своїм діям, поцікавилася:
— Не хочеш розповісти мені за що тебе розшукують? Мій батько впливова людина. Можливо він зможе посприяти тому, щоб з тебе зняли усі звинувачення.
— Це неможливо, — чоловік зневажливо хмикнув. — Не забивай свою голівоньку дурницями.
Меридіт стиснула губи. Кайран не виправдовувався та не казав, що звинувачення фальшиві. Отже, вона все робить все робить правильно. Під'їхавши до садової альтанки, вона зупинила коня:
— Допоможеш спішитися? У альтанці є дзвоник, він посилає магічний сигнал на кухню. Прислуга, почувши його, одразу прийде.
Чоловік зістрибнув на ноги. Підійшов до дівчини, взяв її на руки та поніс до альтанки. Нічого не підозрюючи, добровільно йшов у пащу лева. Меридіт руками огорнула його шию і вдивлялася в обличчя чоловіка. Він здавався їй привабливим. Відчувала тепло його тіла та швидкий стук серця. Не хотілося віддавати цього чоловіка на роздертя тирану. Кайран став на сходинку й дівчина закричала:
— Зупинися! — чоловік непорушно закляк. Зі сльозами на очах, Меридіт похитала головою, – відпусти мене. Нас можуть побачити й все не так зрозуміти.