Глава 3

Чоловік поклав ложку до рота. Їв швидко, наче хтось збирається відібрати у нього вечерю. Меридіт зробила ковток чаю та не відводила погляду від чоловіка. Зрештою, кивнула:
— Не хвилюйтеся, я оплачу. Цього вистачить? – дівчина поклала на стіл мішечок з монетами. Вона прекрасно знала, що кошти ще залишаться, проте не сумнівалася - чоловік скаже протилежне. Кайран розмотав стрічку мішечка та перерахував монети. Відкусив шматок хліба та виголосив вердикт:
— Цілком, гадаю, ще й здача буде.
— Залишите її собі, використаєте на інші витрати подорожі.
Кайран, сьорбаючи, запив вечерю чаєм та підвівся з-за столу. Розплатившись, вони вийшли на вулицю. Чоловік владно розпорядився:
— Рікстоне, розвертай коней. Поїдемо через Масирхіл.
— Але цей шлях набагато довший, — дівчина одразу прикусила губу. Боялася, що через необачність, викличе на себе додаткові підозри. Кайран поправив рукави камзола, які трохи були завеликими.
— Знаю, але він безпечніший. Ви довірили мені свою безпеку, я відповідаю за вас, тому об’їдемо Гларес і я доставлю вас додому. В іншому випадку, я вас не супроводжуватиму.
Така категоричність чоловіка насторожувала Меридіт. Зміна маршруту аж ніяк не входила до її планів. Під Гларесом на них чекав Донаван зі своїми гвардійцями. Вони повинні допомогти їй виконати роботу. Підкралася думка, що Кайран щось запідозрив або бажає завести її до лісу й пограбувати. Проте, він міг це зробити й раніше. Приховуючи хвилювання, дівчина стиснула тканину сукні:
— Добре. Я цілком покладаюся на вас. Впевнена, ви не заподієте мені шкоду.
Подумки хмикнула. Звісно не заподіє, вона відмінно володіла мечем і у разі потреби, охоче це продемонструє. Засунула руку в кишеню та продовжувала вдавати тендітну леді:
— Ой, я забула ароматичний мішечок у таверні. Я хутко.
Меридіт розвернулася та поспішила до таверни. Сподівалася, чоловік не вирушить слідом за нею. Одразу підійшла до корчмаря та простягнула йому монети:
— Незабаром до вас звернеться чоловік. Питатиме про Матильду. Скажете, що я поїхала через Масирхіл. Сподіваюся нашу розмову ви збережете у таємниці.
– Звісно, не хвилюйтеся про це, – в очах чоловіка блиснув жадібний вогник. Він стиснув пальці та заховав монети у долоні.
Меридіт вийшла на вулицю й одразу наштовхнулася на підозрілий погляд Кайрана. Зіщуливши очі, дивився на неї так, наче йому відома її таємниця. Запанікувавши, дівчина вибрала з кишені ароматичний мішечок:
– Знайшла! Він чудово пахне і надає сукні приємного аромату.
Вона тицьнула квітчастий мішечок під ніс Кайрана. Чоловік скривився та зробив крок убік:
— Я не поціновувач дівчачих речей. Якщо ви більше нічого не губили, то гадаю, можемо вирушати.
— Нічого, крім персня. Маминого, — Меридіт навмисно наголосила на цьому, — шкода його, але він точно не у таверні, – тужливо зітхнувши, дівчина розмістилася у кареті. Здавалося, ніякі слова не викличуть жалість у цього безсердечного злодія. Він сів навпроти й знову вдавав, наче не бачив її каблучки.
Карета їхала всю ніч. Спати на куцій лавці під похитування карети виявилося незручно. На жаль, цей екіпаж не підлаштований для сну, проте, щоб виконати завдання, Меридіт готова і зовсім не спати. Заради свободи сестер погодилася на цю авантюру. Насправді у неї й вибору не було.
На світанку вони зупинилися біля місцевого заїжджого двору та обміняли коней. Дівчина провела два дні в дорозі й товариство Кайрана навіть почало подобатися. Хоч вона і не вірила жодному його слову, проте він виявився приємним співбесідником.
У карету заглядав світанок і Меридіт ще дрімала. Кайран як завжди, сидів навпроти, та пив воду з плескатої фляги. Дівчина підглядала за ним та вдавала сплячу. Мимоволі замилувалася чоловіком. Легка щетина вкрила обличчя, темне волосся спадало на чоло, а під першими сонячними променями шкіра вигравала бронзовим переливом. Меридіт мусила визнати, він трішки вродливий.
Несподівано карета різко зупинилася, а коні заіржали. Кайран мало не захлинувся й краплі води потрапили на його одяг. З вулиці доносилися голоси. Чоловік закоркував флягу та схопив меча:
— Залишайтеся тут. Ні в якому випадку не покидайте карету.
Кайран вискочив надвір і зачинив дверцята екіпажу. Дівчина не збиралася виконувати його настанови. Одразу вийшла слідом за ним. Дорогу перегородили кремезні чоловіки на конях. Брудний одяг, підняті мечі, та звіриний вискал, свідчили, що перед нею розбійники.

Ця зустріч ставила під загрозу усю гру Меридіт. Вона мусить доставити його до Вармерії та виконати завдання. Бурхлива уява малювала криваві картинки з розправою Кайрана. Їй стало шкода чоловіка. Міцно стиснула губи й повторювала собі, він — злочинець, злодій та безжальний кат. Меридіт не знала у чому саме звинувачують чоловіка, але через дрібниці його б не розшукувало усе королівство, а тим більше король.
Головний розбійник зістрибнув з коня і це саме зробили його товариші, які з усіх боків оточили карету. Чоловік хижо зіщулився:
— Невже ми спіймали невловимого Кайрана?
— Ну, поки не спіймали, а лише зустріли, — Кайран здавався спокійним й поводився так, наче мова йде зовсім не нього. Розбійник вдавано розсміявся:
— А ти самовпевнений. Гадаєш, що зможеш втекти? Роззирнись навколо. Ти оточений, нас надто багато. З часу нашої останньої зустрічі минуло чимало часу. Ти зробив помилку, коли повернувся сюди.
— Беріле, я вправний у бійці. Маю пропозицію. Ви мене не чіпаєте та їдете далі. Натомість я вас не битиму.
— Любиш жартувати? — Беріл гнівно насупив брови й здавалося йому зовсім не смішно. Він кивнув на Меридіт, — не боїшся, що ми заподіємо шкоду твоїй дівці?
— Кому? — Кайран стиснув плечима, наче й гадки не мав про кого мова. Побачивши Меридіт, до якої наблизився один з розбійників, байдуже махнув рукою, — ви про неї? Вона не моя дівка, бачу її вдруге. Насправді це випадкова супутниця. Я попросив мене підвезти.
— У такому разі ти не будеш проти, якщо ми і її заберемо? — Беріл витягнув з кишені кайдани, — пропоную здатися добровільно, за тебе обіцяють надто велику нагороду, не хочу втрачати шанс збагатитися, — він підійшов до Кайрана, — простягни руки й ми відпустимо дівку.
Замість руки, Кайран простягнув меча. Замахнувся на Беріла і той випустив кайдани з долоні. Гучно калатаючи, вони впали на землю. Беріл зробив крок назад та уникнув удару.
— Здавайся, інакше твоя дівка помре, — голос розбійника змусив Кайрана розвернутися.
Розбійник притиснув Меридіт спиною до себе і приклав меча до її горла. Кайран опустив зброю, але відпускати її з рук не поспішав. Чоловіки почали наближатися, заточуючи втікача у щільне кільце. Кайран вихопив кинджал та жбурнув його у Меридіт. З переляку дівчина заплющила очі й смикнулася. Над вухом почувся крик незнайомця. Кинджал влучив у руку розбійника, який тримав меча біля горла Меридіт. Зброя впала на землю і дівчина вирвалася з чіпких рук та відійшла убік, ставши спиною до карети.
Кайран підняв долоню зі зброєю та почав відбивати удари ворожих мечів. Він рухався швидко, наче гепард, проте гостре лезо розрізало рукав та поранило руку. З рани бризнула кров та забарвила білу сорочку у червоний колір. Кайран розвернувся та одним змахом вибив меча з долоні ворога.
Меридіт не розуміла на що сподівалися розбійники. Небезпечний злочинець не обміняє свободу на життя малознайомої дівчини. Вона спостерігала за бійкою. Добре знала, винагороду за Кайрана виплатять лише якщо його приведуть живим. Сподівалася йому не завдадуть сильної шкоди.
Дівчина зосередилася. Намагалася накинути на чоловіка магічні ланцюги, щоб зв’язати його магію та підкорити. Проте нічого не виходило. Він відчув її вплив й успішно боровся з нею. Відволікаючись на бійку, втратив пильність і Меридіт змогла пробити його магічний бар’єр. Усвідомивши, хто він насправді, злякалася та випустила магічну нитку. Не розуміла, чому чоловік не проявляє свою сутність. Варто йому перетворитися і він миттю знищить усіх ворогів. Рана на його руці загоїлася та вже не кровоточила. Меридіт знову спробувала скувати злочинця магічними ланцюгами.
Холодне меча торкнулося шиї дівчини. Схопивши за руку, розбійник притягнув Меридіт до себе. Несвіжий подих торкнувся обличчя:
— Зараз побачимо, чи ти щось означаєш для Кайрана.
— Отямся, йому байдуже до мене, – Меридіт спробувала звільнитися від липких рук чоловіка. Він тримав надто міцно. Щоб звільнитися, їй доведеться застосувати силу, але цим вона могла виказати себе.
До серця Меридіт підкрався страх. Боялася, що її сестрам заподіють шкоду. Єдиний вихід для неї – це поневолити Кайрана, а він ніяк не піддавався її впливу. Переконавшись, що втікач на неї не дивиться, вона стиснула пальці в кулак та ліктем ударила чоловіка. Стиснула його зап’ясток, викрутилася й позбулася набридливого леза, що торкалося шиї. Спіймала магічну нитку й зраділа. Цей чоловік володів магією. Слабкою, але цього виявилося достатньо для того, щоб вона накинула на нього магічний ланцюг. Вимогливо глянула в очі розбійнику:
— Не заважай мені. Стій непорушно та не втручайся у бійку.