Глава 2

Стукіт кінських копит заколисував Кайрана. Він стомився постійно переховуватися, бути насторожі та весь час остерігатися викриття. Вважав, що ця беззахисна дівчина точно не становить загрози, й він навіть може подрімати. Спершись об стінку карети, влаштувався зручніше та заплющив очі. Голос дівчини вирвав із солодкої дрімоти:
— Як вас звуть? Ми навіть не представилися одне одному.
Кайран сердито глянув на дівку. Сподівався вона не дійматиме його розмовами. За ці роки він ніколи не називався справжнім ім’ям, але цій дівчині не хотілося брехати. Сам від себе не очікуючи, озвучив правду:
— Кайран.
— Кайран і все? Без титулу?
Чоловік невдоволено хмикнув. Знала б вона його справжній титул, то вже б повинна була кланятися. Він помахав головою:
— Не шукайте почестей там, де їх немає. Якщо бажаєте, я називатиму вас ваша Світлість. Ви ж донька графа?
— Так, проте можете звертатися до мене на ім’я. Я — Меридіт.
Дівчина простягнула руку у мереживних рукавичках для поцілунку. Кайран скривився. Давно нехтував етикетом і не цілував ручки заможних панянок. Власне, надто давно не цілував жінок. Приклав її пальчики до вуст та доторкнувся губами. Відпустив руку й сподівався, що тепер зможе трохи поспати. Дівчина плеснула у долоні:
— Ой, лишенько! Я загубила перстень. Він для мене дуже цінний, належав моїй матінці, яка тепер на небесах. Ця каблучка завжди нагадувала мені про неї. Ви ніде не бачили?
Сині оченята дивилися на чоловіка з надією. Він подумки вилаявся, занурив руку у кишеню й переконався, перстень на місці. Рішуче помахав головою:
— Ні, не бачив. Може ви загубили його під час нападу розбійників?
— Вранці він ще був на моєму пальці.
— Тоді, можливо під час нападу драка? – Кайран вдав стурбованість. Дівчина зробила власні висновки:
— Або перстень десь у кареті.
Меридіт нахилилася та почала досліджувати підлогу. Під таким ракурсом, зона її декольте здавалася ще звабливішою. Щоб відволіктися від непотрібних думок, чоловік приєднався до пошуків. Обвів долонями оксамитову оббивку лавки, сподіваючись, що десь у складках тканини загубилася монета. Дівчина сіла й ледь стримувала сльози:
— Дуже шкода. Це був дуже цінний для мене перстень. Надто багато спогадів пов'язано з ним.
— Не переймайтеся так. Впевнений, це не єдина прикраса, яка дісталася вам від матінки.
— Не єдина, — дівчина кивнула, — проте у мене ще дві сестри й вони забрали майже все. Мені ж дісталася каблучка, з якою матір виходила заміж.
Кайран міцно стиснув губи. Вже й сам шкодував про свою крадіжку. Зрештою, якщо йому заплатять обіцяну винагороду, то цей перстень не так і потрібний. Живіт чоловіка зрадницьки забурчав від голоду. Він поправив брудну сорочку:
— Вибачте, у вас не знайдеться нічого поїсти?
— Звісно, — графиня спохватилася і підвелася. Відчинила верхню кришку лавки та почала діставати харчі. Похитнулася, не втримавшись на ногах, впала на чоловіка. Однією рукою підтримував її за плечі, а інша випадково торкнулася грудей. Звабливі випуклості розбурхували уяву. Кайрану захотілося зірвати з неї сукню, відчути ніжну шкіру на дотик та дослідити кожний міліметр звабливого тіла. Проте дівчина здавалася недосвідченою в амурних питаннях, а таке його не влаштовувало. Меридіт, ніби почула його думки, знітилася та стала на ноги:
— Пробачте, я випадково. Сама не знаю, як так вийшло.
– Не хвилюйтеся. Я виконував свою роботу. У цьому випадку врятував вас від падіння.
Легкий рум'янець торкнувся щік дівчини. Вона сором’язливо опустила голову та закрила кришку лавки. Сіла і простягнула Райдену клунок:
— Візьміть, сподіваюся вам смакуватиме.
— Дякую!
Чоловік розв’язав пакунок та схопив хліб. Спочатку їв в'ялене м’ясо і копчений сир. Потім – овочі та фрукти. Запивши все водою, рукавом сорочки витер рота. Бачила б це зараз його покійна няня, то неодмінно схопилася б за серце. Він і сам не розумів у яку мить перетворився на безпритульного злочинця. Спіймав на собі прискіпливий погляд дівчини. Вона явно засуджувала не аристократичні манери. Затуживши клунок, простягнув його дівчині:
— Будете?
— Ні, дякую. Я поїла перед нападом драка.
За кілька годин вони прибули до гірського поселення. Чоловік не мав наміру затримуватися, адже його могли впізнати будь-якої миті. Екіпаж зупинився біля заїжджого двору, щоб обміняти коней. На диво, графиня не капризувала та погодилася їхати вночі каретою.
Кайран вийшов на вулицю і на стіні місцевої таверни побачив оголошення про розшук. На пожовклому аркуші красувалося його обличчя. Безсумнівно малюнок виконаний магічно, адже вражає схожістю. Щоправда, борода трохи коротша. Мабуть, його намалювали раніше, ще два місяці тому, коли він втікав від королівських шукачів. У такому вигляді, його легко помітити. Навіть Меридіт може побачити оголошення і виказати його. Враховуючи, що ці оголошення розвішані по всьому королівству, ризик бути викритим залишався високим. Йому необхідно позбутися цієї бороди.

Зі злістю зірвав листок зі стіни та, порвавши, викинув на землю. Підійшовши до графині, нахилився до її вушка. Квітковий аромат одразу залоскотав носа:
— Не бажаєте повечеряти у дворі? Гарячі страви краще ніж ваші запаси.
— Ви не хотіли зупинятися, — дівчина насторожилася та підозріло зіщулила очі.
— Ми й не зупинятимемся. Всього на пів години, щоб повечеряти. Звісно, якщо ви згодні оплатити мою вечерю. Ті розбійники встигли мене пограбувати.
— Звичайно, не хвилюйтеся. Я оплачу вашу вечерю.
Згадавши манери, Кайран висунув лікоть. Дівчина схопила його руку і вони зайшли до таверни. Чоловік розумів, йти поруч з ним ще те випробування. Він схожий на безхатька. Хоча, якщо задуматися, то так і було. На щастя, таверна виявилася без відвідувачів. Дівчина сіла за стіл та оглядалася довкола. Старі дерев’яні лавки, запилені гобелени на стінах та брудні вікна дещо насторожували, але головне тут пахло їжею. Кайран крикнув:
— Господарі! Тут є хтось?
З бічних дверей до них вийшов чоловік у брудному фартусі. Він поспіхом витер руки у рушник та кивнув:
— Я є. Чого вам?
— Не надто гостинно з вашого боку, — Кайран вдавав ображеного, — ми б хотіли повечеряти та замінити коней.
Вже за кілька хвилин їжа стояла на столі. Меридіт поклала до рота кашу й відзначила, що вона доволі непогана. Їй доводилося їсти й гірші. Спіймала на собі уважний погляд Кайрана і згадала, що вона має вдавати графиню, якою ніколи не була. Дівчина скривилася та трохи відсунула тарілку вбік.
— Нічого кращого немає?
— Зачекайте, піду вполюю вам зайця, — Кайран говорив з насмішкою. Для чогось підвівся та попрямував до виходу. Меридіт скочила на ноги. Не хотілося через свої примхи втратити таку здобич. Боялася, що Кайран їй цього не пробачить та виконає погрози.
— Куди ви? Не залишайте мене саму.
— Мені потрібно до кущика. Хочете супроводити? — чоловік зупинився й запитально дивився на Меридіт, наче й справді очікував супровід. Дівчина помахала головою:
— Ні, я зачекаю тут.
Меридіт повністю з’їла вечерю, але Кайран ще не повернувся. Він не пішов далеко. Завдяки своєму дару, вона відчувала його магічний слід. Дівчині не повідомили якою магією володіє цей чоловік. Лише попередили, що він невразливий до більшості настоянок та магічних зіль. У цьому вона й сама переконалася, коли Кайран з’їв їжу зі снодійним та навіть не позіхнув. До залу зайшов кучер і, поклавши капелюха на стіл, сів навпроти дівчини:
— Де наш герой?
— Сказав, що йому треба до кущиків, – дівчина приклала чашку з чаєм до губ та зробила гарячий ковток. Ріксон стиснув пальці в кулак:
— Ти хоч розумієш, що з тобою буде, якщо він втече? За ним надто довго полюють і це вперше, вдалося спіймати його на гачок.
— І що ти пропонуєш? Мені варто було піти притримати його штани? Не хвилюйся, я пам’ятаю ціну свого провалу. Я відчуваю Кайрана, він десь поруч. Якщо магічний слід почне розчинятися, тоді й кинемося за ним.
Ріксон взяв ложку до рук та почав їсти кашу. Ковтнувши її скривився:
— Його надто довго немає. Ти впевнена, що він тебе не обманув?
— Впевнена, – хоч у серці дівчини почали зароджуватися сумніви, проте вона не виказувала цього. Поклала чашку на стіл та злегка нахилилася вперед, — мабуть, шукає, що можна вкрасти. Коли я начебто зомліла, він стягнув з мого пальця перстень й навіть не думає віддавати. Головне, щоб ти не вийшов з ролі немічного старого.
— А ти не перегравай. Сором’язливість тобі не личить.
— Але вона спрацювала. Почувши про щедру винагороду, Кайран погодився на мою пропозицію.
Двері таверни скрипнули і змусили дівчину замовкнути. Розвернувшись, вона побачила чоловіка, який наближався поважним кроком. Темне волосся охайно причесане та спадало до вух, ідеально поголене обличчя здавалося знайомим, а сірий простий одяг чистим та випрасуваним. Він підійшов до столу та сів біля Ріксона:
— Ви вже повечеряли?
— Кайран? — дівчина підозріло зіщулила очі.
Перед нею сидів поважний джентльмен, вона навіть сказала б вродливий, а не волоцюга, якого зустріла в горах. Потоки магії та голос точно належав Кайрану, проте чоловік наче переродився. У його темних очах загорілися хитринки, а на вустах легка посмішка:
— Не схожий?
— Що ви зробили з собою? — Меридіт не відводила прискіпливого погляду й зовсім забула, що повинна вдавати сором’язливу панянку. Кайран взяв ложку до рук і підсунув до себе свою порцію їжі:
— Помився, поголився, причесався і придбав новий одяг. Ви ж не проти заплатити за нього? Звісно у рахунок майбутньої винагороди. Гадаю, вам приємніше проводити час в товаристві поважного джентльмена, ніж у присутності брудного волоцюги.