РОЗДІЛ 7

У мініатюрній брюнетці в синій сукні-футляр було важко вгадати юристку, прізвисько якої в тісних колах –  «Акула». Жінка виглядала занадто інтелігентно, навіть розкішно для такого прізвиська, і для тієї, що не одну собаку з’їла на сімейному праві.

Юля порекомендувала мені звернутися саме до неї. Що я і зробила.

Марина Анатоліївна уважно мене вислухала, а потім повільно відпила з червоного горнятка кави і промовила:

– Згідно із сімейним законодавством України, пані Аню, якщо будинок повністю належить вам, ви придбали його, чи отримали у спадщину до вступу у шлюб з Олександром, ви дійсно за потребою можете вимагати виписки чоловіка, так як він не є співвласником будинку.

Я усміхнулась, невже цей шлях буде легшим, аніж я уявляла?

– Куди мені потрібно звернутися?

– Зачекайте. Справа в тому, що на практиці таке не надто просто зробити, хоча в законодавстві все прописано.

По спині мені пройшовся холодок, схоже я зарано пораділа.

– Що ви маєте на увазі?

Марина Анатоліївна подивилася на мене уважним поглядом поверх облямованих тонкими сріблястими оправами окулярів, а потім поставила горнятко на стіл.

– Я маю на увазі те, що, хоча ви й маєте всі юридичні підстави для того, щоб вимагати зняття Олександра з реєстрації, суд може враховувати й інші фактори, зокрема наявність спільної дитини та його права як батька.

Я кивнула, трохи здивована її спокійною, майже холодною впевненістю. Не дарма Юля називала її «Акула». Ця жінка знала всі підводні камені, та була готова беземоційно підійти до вирішення справи.

– Але ж власниця будинку саме я, – знову повторила я, намагаючись зрозуміти, що за «але» на мене чекає. – І я не хочу, аби він жив поруч зі мною та дітьми.

– Так, і це сильний аргумент, – підтвердила юристка. – Однак, суди в таких справах намагаються враховувати інтереси дитини. Якщо Олександр доведе, що його проживання у будинку необхідне для підтримки стосунків із вашою донькою, це може ускладнити процес.

– Але він не займається нею! Він рідко вдома, а коли буває, то на дівчаток майже не звертає уваги, – я відчула, як всередині підіймається хвиля обурення. – Це ж несправедливо! Він взагалі мені зраджує, принижує, а я навіть вигнати його  з будинку не можу?

Сашко після вчорашнього скандалу ще не повертався, але я відчувала, що це тимчасове затишшя перед бурею. І він будь-якої миті може повернутися в будинок, навіть разом з Христиною. А я, виходить, і відстояти своє право на житло одразу не зможу?!

– Спокійно, Аню, – Марина Анатоліївна відкинулася на спинку крісла, уважно розглядаючи мене. – Тут ключовим є доведення того, що Олександр не виконує свої батьківські обов'язки належним чином. Якщо ви зможете підтвердити, що його відсутність або байдуже ставлення до дітей підриває їхній розвиток, чи емоційний стан, це буде важливим фактором у вашій справі.

– Які докази мені потрібні?

– Свідчення сусідів, які можуть підтвердити його часті відсутності, показання вихователів чи вчителів, що діти не отримують належної уваги від батька, а також будь-яка інформація, яка свідчитиме про його шкоду або байдужість до дитини. Але майте на увазі, що суди все ще можуть прагнути надати йому право бачитися з донькою, навіть якщо він не проживатиме з вами.

Я вдихнула глибше, намагаючись зібратись із думками.

– А що буде після розлучення? Чи він все одно матиме право залишатись у будинку?

– Після розлучення його право на проживання може бути оскаржене вами в суді. Знову ж таки, це спроститься, якщо ви доведете, що будинок є вашою особистою власністю. Олександр не зможе претендувати на нього, і суд може постановити зняти його з реєстрації.

– Тобто, мені спочатку треба ініціювати розлучення? – я трохи розгублено подивилася на Марину.

– Саме так, – підтвердила вона. – Але ще один важливий аспект: якщо він категорично відмовлятиметься виїжджати, навіть після судового рішення, вам доведеться звернутися до виконавчої служби, щоб здійснити виписку та фізичне виселення.

– Це все здається таким складним, – я гірко усміхнулася.

– Воно й є складним, але це реальний шлях. І його можна пройти. Я допоможу вам, – Марина Анатоліївна посміхнулася вперше за весь час розмови. – Головне – не опускати руки. Ви маєте закон на своїй стороні, а разом ми знайдемо рішення.

Я відчула, як трішки полегшало. Зрозуміла, що це буде довгий шлях, але знання, що я маю підтримку й чіткий план дій, додавало впевненості.

– Добре, – тихо сказала я. – Я готова. Але як мені убезпечити себе і дітей від його присутності до офіційного рішення суду?

Марина Анатоліївна зосереджено глянула на мене, спершу мовчала, ніби обмірковуючи кожне наступне слово, а потім, трохи нахилившись вперед, спитала:

– Пані Аню, ви згадали, що маєте онкологічне захворювання. Наскільки це впливає на вашу ситуацію з Олександром?

Я зітхнула.

– Сашко не збирається розлучатися зі мною, – повільно почала я. – Він хоче залишитись, тому що чекає… – я ледь знайшла слова, бо від однієї думки у горлі стояла грудка. – Він сподівається, що я помру, і тоді все майно залишиться йому та дітям.