РОЗДІЛ 3

Ми поїхали в столицю. Сашко тримався сміливо, навіть намагався шуткувати. Тільки-от  сміятися мені не вдавалось.

Дівчата залишились з його батьками, ми нікому поки що нічого не говорили.

Я все ще сподівалась на помилку лікарів, але десь глибоко всередині розуміла, що все це правда. Страшна, реальна, жорстока.

Обстежень було багато, це забрало у мене більше сил, аніж я думала напередодні ввечері.

Кабінет лікаря був простим і чистим, але відчуття важкості заполонило повітря, як тільки ми зайшли. Високий чоловік з сивиною на скронях, тримав в руках теку з результатами моїх обстежень.

Не всі вони були вже готові, але попередніх висновків, схоже, вистачило для мого вироку. Ноги перестали мене тримати, добре, що стільчик був поруч, тож я присіла і збентежено відхилилась на спинку.

Лікар уважно подивився на мене, потім на Сашка, і, здається, почав подумки підбирати слова. Я відчувала, що кожен його подих, кожен жест готували нас до того, чого мені не хотілось чути.

– Пані Анно, – почав він, і від цих двох слів моє серце стиснулося, – результати підтверджують початковий діагноз.

«Отже, не помилка, – бриніло у моїй голові. – За що мені це? Чому я?»

– У вас агресивна форма раку, і ми рекомендуємо термінову операцію, а також подальший курс хіміотерапії, – продовжував лікар. – Після гістології ми точно зможемо сказати скільки сеансів хімії вам знадобиться, та з якого препарату краще розпочати.

Я чула його слова, але наче була під водою, де кожен звук лунав глухо і далеко. Сашко сидів поруч, тримаючи мою руку. Він не стискав її, але я відчувала напругу в його пальцях.

– Операцію потрібно зробити якнайшвидше, бажано протягом трьох днів після обстеження, щоб відсоток запобігання поширенню хвороби був вищим. Не можна витрачати часу. Ви мене чуєте?

– Так, – глухо відповіла я. Щось я чула, безперечно, але нічого не розуміла.

–  Найбільш ефективним методом буде повна мастектомія. Це значно підвищить ваші шанси на видужання, пані Анно.

– Мастектомія? – знічено перепитав Сашко.

– Видалення грудей, – пояснив лікар.

Я здригнулася. Мастектомія. Видалення грудей.

Моє серце застукало частіше, і я спробувала поглянути на Сашка, шукаючи в його очах підтримку. Він сидів мовчки, дивлячись на підлогу, його обличчя застигло, губи стислися в тонку лінію. Було важко сказати, що він думає, але я відчула, як він раптово став далеким-далеким, наче опинився не тут.

Лікар, помітивши наші реакції, додав:

– Є варіант з одночасною реконструкцією, коли під час операції встановлюють імпланти.

– Так? – обнадійливо підняв голову мій чоловік.

– Це допоможе зберегти зовнішній вигляд, але, зважаючи на подальшу хіміотерапію, це також підвищить ризик ускладнень. Тому ви повинні добре подумати, пані Анно. Я радив би зробити імпланти після лікування та видужання, за естетичний бік питання не хвилюйтеся, груди та сосок реконструюються, шрами можна зробити майже непомітними.

Я на мить перестала дихати, коли глянула на Сашка. Він дивився на лікаря, і в них з'явилося полегшення, щось схоже на надію.

– Ми згодні, – раптом відповів мій чоловік, не звертаючи уваги на мене. – Ми зробимо імпланти зараз.

Лікар повільно кивнув, але його очі затрималися на мені, наче чекаючи мого слова, моєї згоди. Але у мене не було сили хоч щось сказати. Я була наче в тумані. Все в мені кричало, що це не те рішення, яке я б хотіла прийняти зараз.

– Аня, – голос Сашка прозвучав різко, – це ж найкращий варіант. Тобі не доведеться втрачати… – він затнувся, і я побачила, як він важко ковтнув. – І ти залишишся…

Не доведеться втрачати красу? Жіночність?

– Залишусь..?

Я дивилася на нього, і в моїй голові вже почали формуватися сумніви. Чи думав він зараз про мене? Про моє здоров’я, моє життя? Чи про те, як я буду виглядати для нього?

– Нормальною, – прошепотів мій чоловік, але я добре почула його слова.

Лікар відвів погляд, наче йому раптом в одному кабінеті з нами стало ніяково.

– Я… – нарешті промовила, голос тремтів, – мені потрібен час подумати.

– Подумати? – нахмурився Сашко. – Що тут думати? Потрібно діяти, гроші – є, починаємо лікування. Аню…