Бознашо

По бескеттю

По бескеттю життя я крокую непевно,

І напевно зарився б в багнюці.

Але гартування щоденне,

Перетворює багно у пилюку.

І хотілося б вийти уже

На рівну красиву дорогу,

Та час так не рівно тече, що вивернуть можна там ногу.

А бескеття – то, мабуть, моє,

Божевільне й прекрасне.

І натовп по ньому постійно снує,

Тисячі й одночасно.

А багно прибуває, і майже по шию,

Можливо вже варто змиритись?

Та так не буває, щоб могли ми спинитись.

Подобається

#3617 в Різне
#922 в Гумор
#939 в Поезія

У тексті є: вірші, час, річ

Відредаговано: 04.04.2022