Розділ 1. Тріщина в безодні

Він був все. І нічого. Безмежний океан свідомості, що розливався в нескінченність. Він створював світи, як мильні бульбашки, і розбивав їх, як дитячі іграшки. Життя і смерть були для нього одним цілим, нерозривним танцем хаосу і порядку.

Але в цій безмежній самоті з'явилася вона – Тьма. Її свідомість була дзеркальним відображенням його власної, але з одним суттєвим відмінністю – вона задавала питання. Чому? Навіщо? Куди ми йдемо? Ці питання, як дрібні камінці, кинуті в спокійну гладінь, викликали перші хвилювання в його безтурботній свідомості.

Вона була його протилежністю і одночасно його частиною. Вона бачила красу в руйнуванні, а в хаосі шукала порядок. І саме ця відмінність породжувала між ними невидиму нитку, що поєднувала їх і водночас натягувала, як струну.

Їхній світ був безмежним полотном, на якому вони малювали картини своїми думками. Галактики народжувалися і вмирали, зірки спалахували і згасали, а між ними блукали безліч істот, створених їхньою уявою. Але з часом Тьма почала бачити в цьому хаосі не лише красу, а й страждання. Вона бачила істот, які любили і втрачали, які боролися і гинули. І це викликало в ній неспокій, а потім і відразу.

"Чому вони страждають?" – запитала вона одного разу, її голос лунав у його свідомості, як дзвін.
Він подивився на неї своїми бездонними очима. "Страждання – це невід'ємна частина життя, – відповів він спокійно. – Як день не може існувати без ночі, так і щастя не може існувати без страждання."
Але Тьма не заспокоїлася. "Ми можемо змінити це, – промовила вона твердо. – Ми можемо створити світ, де не буде болю і страждань."
Він усміхнувся. "Ти хочеш обмежити хаос? Позбавити світ його різноманітності?"

Тьма замислилася. Вона не хотіла обмежити хаос, але вона хотіла, щоб він був більш... справедливим. Щоб страждання не були такими безглуздими.
І тоді між ними виникла перша тріщина. Вона була ледь помітна, як павутинка на сонці, але вона вже існувала. І з кожним новим питанням, з кожною новою думкою ця тріщина розширювалася, загрожуючи розколоти їхній світ на дві частини.

В одному з їхніх безлічі світів, на маленькій планеті, що оберталася навколо далекого сонця, зародилося життя. Спочатку це були лише прості організми, але з часом вони еволюціонували, розвинули свідомість і почали будувати цивілізації. І ці цивілізації, як і всі інші створення в їхньому світі, були втягнуті в безперервну боротьбу за виживання.

Тьма спостерігала за ними з великим інтересом. Вона бачила в них відображення себе і свого творця. Але вона також бачила їхні страждання, їхню безпорадність перед силами природи і перед самими собою. І це знову підсилило її бажання змінити все.
Вона звернулася до Бога. "Ми повинні допомогти їм, – сказала вона. – Ми повинні дати їм знання, щоб вони могли контролювати свою долю."

Бог подивився на неї, і в його очах з'явився сумнів. "А якщо вони зловживають цими знаннями? Якщо вони використовують їх для руйнування, а не для творення?"
Тьма замовкла. Вона розуміла, що він має рацію. Але вона все одно вірила, що існує інший шлях. Шлях, який дозволить їм зберегти свободу і водночас уникнути страждань.

І так, вони продовжували сперечатися, їхні голоси лунали по всьому безмежному просторі. А тріщина між ними розширювалася, загрожуючи поглинути їхній світ у вічну темряву.