Король перехрестя: незабутній виступ

Зранку Мевіл вполював двох білок, а Ільвар тим часом на місті вчорашнього багаття розпалив нове. Ранок дався барду досить складно, тому він маже не говорив. А проте, вже в дорозі розмови потекли широким струмком, змінюючись від теми до теми. Для Мевіла час не проходив так швидко, відколи він попрощався з Анрі. Тому косі будиночки, що виднілися зі схилу стали для нього справжньою несподіванкою.

На перехресті, одна з доріг якого вела до того самого поселення, Ільвар раптом перегнав відступника й, озирнувшись на нього, театрально викинув руку.

– А ось і час відплати, мій друже! – високим голосом сказав він. – Тільки, якщо дозволиш, я піду попереду. Без образ, ти дуже харизматичний чоловік, але нікому не переплюнути красномовство менестреля. То як?

– Гаразд, – стенув плечима Мевіл, – йди попереду.

– Скоро ти озолотишся, даю тобі своє слово. Тим паче поки я був на варті, до мене прийшла муза. – Бард пішов уперед, інколи обертаючись, щоб подивитися чи не відстав Мевіл. – Звісно, зазвичай дорогами бродять діви дещо іншого роду занять, але це, кажу тобі, була справжнісінька муза. І от мене, наче прошило блискавкою, прямо таки до кінчиків пальців. Рядок пішов за рядком, і хоч пісня вийшла невеличкою, думаю, вона зведе усіх з розуму.

– Буде цікаво почути, – озвався Мевіл.

Бард продовжував говорити, аж поки вони не дійшли до колодязя обабіч багатої на вигляд хатини. Ільвар пішов усередину, аби заявити про себе, а Мевіл пішов шукати коваля. Про його місцеперебування відступнику розповіла дівчина років шістнадцяти, на плечах якої лежало коромисло з двома важчезними відрами. Тому спочатку він допоміг їй донести відра, а тоді повернувся до наміченої цілі.

Коваль підточив його клинок набагато краще, ніж то можна було зробити стесаним точильним каменем. Також Мевіл попрохав зробити йому кількадесят металевих кілець, аби замінити ті, що вже зносилися в дорозі. Після того він пішов до купальні, заплатив юній рудоволосій дівчині, аби та відіпрала його одяг та змив з себе дорожній бруд. Воду доводилось міняти три рази, тому сьогоднішній день був для Мевіла повним розтрат. Лишалось сподіватись, що бард виконає свою обіцянку.

Коли вже вечоріло, до Мевіла підбіг хлопчина, років десяти, і покликав його піти до колодязя, щоб послухати виступ барда. Він розплатився з бабусею за солонину, яку саме купляв у неї в дорогу, після чого вони всі разом направились до місця збору.

Біля хвіртки, що вела до багатого будинку, спорудили імпровізовану сцену, щоб всі могли добре роздивитись прибулого менестреля. Той коротко відсалютував Мевілу, сів на край дощок та почав фліртувати з якоюсь панянкою. Мевіл не став протискатися крізь чималий натовп, а зупинився біля дерев’яної огорожі й, склавши руки на грудях, сперся об неї плечем.

Через кілька хвилин публіка прибула у повному обсязі, тож не змушуючи більше нікого чекати, Ільвар виструнчився на дошках, приготував лютню, яку йому, певне, позичив хтось із місцевих, та великим пальцем неспішно провів по усіх шести струнах. Підкрутивши один кілок, він провів знову, і тепер акорд звучав набагато краще. Далі бард гордливо підійняв голову, окинув усіх швидким поглядом та провів по струнах ще раз, але вже гучніше.

– В пітьмі я бачу блиск! – проспівав він високим тоном, змусивши стихнути навіть найтихіший шепіт натовпу, – Закоханий в обличчя дами!

Він підморгнув панянкам справа від себе, але ніхто не зреагував на цей жест. Всі заворожено дивились на менестреля, ловлячи кожен звук.

І піснь її, рікой тече

Моїми скромними устами  

Хтось в натовпі штовхнувся, чи щось у тому роді: Мевілу з його місця було погано видно, що саме там трапилсь. Проте він був певен, що там точно щось коїться.

І роль моя скромна

Посланця пиха!

Хтось почав верещати, і з-під ніг хлопця, що стояв з краю публіки, Мевіл помітив кров, яка розтікалася широкою калюжею. Нічого не розуміючи, він вирішив підійти ближче, але ноги його не слухались. Весь світ розплився і, здавалося, він дивиться на нього крізь каламутну краплю. Відступник зробив лише кілька кроків, перш ніж світ раптом завалився на бік, а його знудило на власні чоботи. Зрештою, баланс покинув тіло Мевіла і той впав на землю, дивлячись як натовп роздирає один одного руками та зубами. Дивлячись, як тіла загиблих вкриваються темною димкою, що розходилася увсебіч

І не моя в тому вина,

Що вас, вибрала Вона-а!

Догравши, бард зістрибнув зі сцени, пройшовся по калюжах крові і сів навпочіпки біля якогось чоловіка. Він зазирнув у його обличчя, покрутив підборіддя зі сторони в сторону й сумно зітхнув.

– І знову нікого, так само як вже багато-багато років.  

Мевіл безпорадно спостерігав за цією жахливою сценою. Тіло не слухалось, замість слів прокляття, з губ зривалися лише тонкі цівки слини. Зрештою, йому вдалося видати лише якесь тихе кряхтіння. Бард озирнувся на відступника, сумно похитав головою і, підійшовши, присів біля нього.

– Пробач Мевіле, довелося застосувати параліч, щоб тебе ненароком не розірвав цей скажений натовп, – Ільвар дістав зі свого дублета хустинку і витер ним слину Мевіла. – Втім, я не помилявся щодо тебе. Ти справді рідкісної крові, таку я востаннє бачив лише, хм, так, – кивнув він сам собі, – у Райла Відступника. Думаю, ти вже розумієш кого я маю на увазі. Ти напрочуд стійкий, навіть спромігся зробити кілька кроків. Знімаю перед тобою капелюх, – бард супроводив ці слова жестом, після чого розплився у добродушній усмішці.