Порятунок у пітьмі: Мінтос

Дорога до Мінтоса лежала повз рідне село Любешко. Хлопець виявився цікавим співрозмовником, який до того ж прочитав чи мало книжок. Мевіл навряд міг похвалитися такими знаннями, коли був у його віці. Тому перед прощанням, він запитав у хлопця, як той опинився у рабстві.

Торгівці часто розказували про незвідані чарівні краї, про дивовижну домівку, неймовірну архітектуру та найкращі університети. Спочатку ці історії ставали його мрією, а трохи згодом перетворилися у ціль. Він вивчався у купців мовам, ходив на всілякі підробітки та купував у них книги. А коли зрозумів, що готовий до великої подорожі у Сіндраїл – столицю всіх студентів, то не попрощавшись, втік з дому та подався на захід. Остання ж частина розповіді була Мевілу доволі знайомою: табір озброєних північан, теревеньки та сміх, а опісля – удар по потилиці.

Не дивлячись на те, що послуги перекладача йому були не потрібні, він все ж попросив вказати хлопця на свій будинок. Про всяк випадок. А тоді, в останнє потиснувши руку тепер уже колишньому рабу, побрів у сторону Мінтоса. Що ж, подумалось йому, можливо, це була не така й марна трата часу.

Місто зустріло його кам’яними стінами, викладеними велетенськими блоками, між якими не протиснеться й монетка. Перед масивними воротами стояла черга з купців та місцевих, що безупинно сварилися та лаялися між собою. Зрідка, десь попереду, доносився натужний чоловічий вереск, що закликав чергу до тиші.

Мевіл смиренно зайняв чергу, а заодно спробував розпитати кількох місцевих про хранителя Мінтоса. У відповідь він отримав лиш глузливі смішки та пораду менше вірити усіляким казочкам. Тоді йому залишилось лиш поволі крокувати вперед та насолоджуватися дивовижним поєднанням запаху поту, кінського лайна та численних пряностей, що везли з собою купці.

Охоронець, який обшукував його на наявність небезпечних предметів, знайшов у заплічному мішку відступника символ церкви, однак не придав цьому значення. Того більше бентежили ніяк не промарковані різнокольорові флакони, кожен з яких він хитав із боку в бік, наче таким способом зрозуміє, що то таке. Зброю, звичайно, довелося залишити в арсеналі, а от за інші речі охоронець сказав заплатити податок, що дуже підозріло нагадував хабар. Через це Мевіловий гаманець схуд на цілих чотири срібники. Якщо в місті не знайдеться хоч якогось підробітку, йому доведеться впольовувати їжу по навколишніх лісах. Така перспектива викликала у нього сум та тривогу.

Центральна вулиця, акуратно викладена різнокольоровою бруківкою, вела його між таких же акуратних домівок з кам’яним фундаментом, кожна наступна з яких, виглядала яскравіше та ефектніше за попередню. Зрештою, дорога приводила усіх прибульців до широкої площі, де стояла гільдія купців. Там же перебував і ринок, де за прилавками натужно, намагаючись перекричати конкурентів, верещали торгівці. Хлопці-зазивайли, вихваляли безперечно найкращий товар свого роботодавця. А божевільний натовп штовхався та лаявся, утворюючи безперервний потік, крізь який Мевіл не мав жодного бажання протискатися.

Не доходячи до площі, відступник звернув направо. Тут дорога була не такою вишуканою, як центральна, однак, принаймні, вона існувала. Він пройшов повз чоботаря, який, витираючи піт, намагався заштопати шкіряний чобіт, промайнув кількох повій, що, з хижою посмішкою, манили його пальцем та помітив, що підіймається на схил. Звідти було добре видно розкішний палац з білого каменю та мармуру, а довкола нього розкинулись не менш вражаючі за розмірами будівлі, подібні до яких виконують в Сіндраїлі адміністративні функції. Мінтос же, здається, був герцогством і про свавілля його правителя ходили легенди. Хоча, дивлячись на все це, він вже почав сумніватися у варварстві східнян.

Мевіл озирнувся навколо. Праворуч від нього стояла вежа з жовтими знаменами, на яких зображалося сіре крило, а трохи нижче – дерев’яна табличка зі схрещеними алебардами, тобто караулка. Нижче по вулиці, судячи з шуму, була корчма, а дорога ліворуч вела назад до площі, крізь не надто багаті, проте непогані будиночки. Вицвіла штукатурка та дахи з обпеченої черепиці навіть додавали їм більш звичного відступнику вигляду.

Він задумливо потер потилицю. Пошуки потрібно розпочинати негайно, і бажано з тих місць, де кружка пива коштує не більше двох мідяків. Тому Мевіл підійнявся на кілька сходинок караулки та ще раз поглянув в далечінь. Східна частина міста опускалась униз і чим нижче він вів погляд, тим вбогішими були домівки. А за стіною, де неподалік повільно текла широка річка, хатинки були вже геть перекошені. Востаннє обвівши поглядом місто, Мевіл усміхнувся сам до себе: розкіш та бідність, між якими не існує чіткої межі. У центрі люди купують срібні злитки за кілограми прянощів, а попід стінками, в калюжах крові та сечі, від голоду вмирають бідняки.

– Якщо це варвари, то й весь інший світ – теж.

Він поволі спускався до низу, у бік східних воріт, та допитливо вертів головою. Його не так дивувало місто, як факт, що буквально на іншому березі річки вовтузяться полчища чудовиськ, які тільки й чекають на прихильність погоди. Стіни Мінтосу виглядають досить міцними та чи зможуть вони вистояти перед ударом збожеволілих дітей Сварога? Хитрістю чугайстрів? Жахливими прокльонами лиха? Примарністю опівнічниці? Ці думки викликали у нього занепокоєння та легкі мурашки, яких він вигнав, різко захитавши головою.

Думки про погане переслідують його усе життя і всі вони рано чи пізно втілюються у життя. І навіть якщо проклятий світ вже вирішився з долею міста – спершу він має знайти таємничого хранителя. Він зупинився перед вежею з темного посіченого каменю і задер голову, дивлячись на вилиту з бронзи та потемнілу за час горгулю. Вишкірена левова морда, суплячись, видивлялася щось далеко на заході, а її крила були опущені до низу, готові підійнятися у будь-який момент. Може це і є їхній хранитель, всміхнувшись, подумав Мевіл, а тоді обійшов критий віз та звернув у сторону дикого та нерозбірливого крику.