Порятунок у пітьмі: Вогонь і відраза ч.2

Мевіл неспішно брів за Хошиком, задумавшись над тим, що зараз цілком можливо стане рабовласником. Поряд з ним йшов Ґурнак, який з завзятістю справжнього купця почав нахвалювати упійманий власноруч товар. Вони пройшли між трьома осоками, занурились у густий чагарник, опускаючись кудись униз.

Досить скоро він почув шум річки та безупинні крики. Десяток криків людей, які явно не розуміли чому опинились у такій ситуації. Вони лунали з забрьоханого дерев’яного будинку, біля якого росло кілька фруктових дерев та паслися худорляві вівці. За поворотом їх чекали дерев’яні, оковані залізом, клітки на колесах. В них було чимало брудних та переляканих людей, що кричали різними незрозумілими мовами, а навколо стояла не менша кількість добре озброєних охоронців, чиє обличчя на половину прикривали сталеві маски свинячих рил.

Мевіл дивився на найманців, ферму, рабів і не міг зрозуміти, що ті четверо робили на пагорбі. Табір, півколом прикритий возами, імпровізована стайня – виглядали дещо абсурдно. Можливо, так вони шукали клієнтів серед купців, які безупинним потоком курсують по Срібному шляху, а можливо наздоганяли втікачів. Зрештою, він стенув плечима, відганяючи ці думки. Це було неважливо.

Хошик привітався з товаришами, які мляво віддали йому честь та почав повільно обходити клітки з живим товаром. Його усміхнені очі виражали зловісний холод. Він зупинився біля дівчини, якій Мевіл дав би не більше шістнадцяти, ошкірився, простягнув до неї руку та схопив за волосся. Її перелякане обличчя викликало у всіх сміх. У всіх, крім відступника, кров якого кипіла від люті.

Жінка біля дівчинки почала щось нерозбірливо кричати, хоча меч був впевнений, що це ніщо інше, як прокльони. Притихлі до цього раби теж почали волати, плюючись наліво та направо. Ватажок найманців на це кисло скривився та різко вдарив по клітці руків’ям своєї сокири.

– Заткнулись всі! – заволав він. – А ти, стара хвойдо – прошипів Хошик, вказуючи на жінку, – ще раз мене проклянеш, я відріжу твого сраного язика. А потім і цій дівці!

Ватажок важко засапав. Ніхто не насмілився щось відповісти й тоді він перевів свій погляд на Мевіла. Відступник знову побачив його усміхнені очі та привітний вираз обличчя й ледь стримав себе, щоб не пересмикнутися.

– А ось і той самий хлопець, – найманець вказав у сторону будинку й Мевіл обернувся.  

Стояти спиною до купки небезпечних вояк здавалося йому не найкращою перспективою, однак обирати не доводилось. Ґурнак тримав за мотузку хлопця, який був однолітком дівчини у клітці. Неслухняне русяве волосся стирчало у різні боки, наче у їжака, на замурзаному блідому обличчі чітко простежувалися старі та нові синці, круглі голубі очі дивилися на меча з неприкритим острахом.

– Як я й казав, відмінний товар, – підводячи хлопця до Мевіла, пробасив здоровань. – Він знає загальну й кілька місцевих мов. Вміє писати і читати. А зуби, покажи йому зуби! – раб кволо ошкірився, показавши пів рядка жовто білих зубів. – Бачиш? Такого в Банат Залєже відірвуть з руками, а я пропоную всього лишень за п’ятнадцять срібників.

Мевіл порахував скільки він може витратити, щоб через тиждень не померти з голоду, й нарахував дев’ять. Ґурнак не замовкав ні на секунду, продовжуючи розхвалювати здібності раба, але відступник зацокав язиком і той запнувся на півслові.

– Я ще ні разу не почув, щоб хлопець говорив, може він німий? Та й до того ж він якийсь кволий, а дорога до Альруну дуже не проста.

Найманці за спиною почали задоволено улюлюкати. Мевілу це не подобалось.

– Добре, – гаркнув Ґурнак, – тринадцять.

– Дев’ять.

– Ти з глузду з’їхав? – заволав здоровань. – Рани заживають на ньому, як на собаці! Ти тільки подивись на ці зуби! – він взявся за щелепу хлопця і брудним пальцем підняв його верхню губу.

– Щось не чую, щоб він гавкав, – найманці за спиною знову заулюлюкали. – Дев’ять.

– Як не маєш грошей, – почав ображено шрамований, – то можу обміняти його на меч. Або дванадцять срібників, – його очі загорілися лютим вогнем, він стискав кулаки та грав вилицями, от-от готовий вибухнути.

Мевіл дивився то на хлопця то на здорованя і подумував, а чи не дістати, зрештою, символ меча. Сказати, що хлопця розшукує інквізиція й забрати того безкоштовно. Хоча реальний світ працює зовсім інакше. Схоже, сьогодні йому знову не пощастило й, зітхнувши, відступник вирішив відмовитись від згоди. Однак, відкривши рота не зміг вимовити ні слова.

Думки обривалися, не встигаючи сформуватись, притуплені відчуття не давали жодних підказок, що відбувається. Шум річки, мекання овець, сміх найманців – кудись раптово зникли. Він підвів очі на здорованя, який гидко всміхався, а тоді побачив, як земля підіймається вгору. Цей неочікуваний удар мав би бути досить болісним, однак Мевіл абсолютно нічого не відчув. Лише через якусь мить по потилиці розтікся тупий біль, повертаючи його до тями.

– Правильно, отамане, при таких торгах ми підемо звідси з голою дупою, – прогримів Ґурнак. – Його меч тепер мій!

Відступник відчув, як хтось торкається його рук, певно, щоб зв’язати. В голові задзвеніло, до горла підступала нудота, однак він змусив себе зосередитися на знаку та склав пальці в потрібному жесті. Тепер залишалось лише налити знак енергією.

– Твою ж! – прохрипів хтось із найманців.