Порятунок у пітьмі

Аптека була просякнута приємним запахом трав та квітів, вазони з якими стояли абсолютно всюди, де була поверхня. Над стійкою з горіхового дерева, з-під якої лунало брязкання скляних банок, висіло кілька пучків часнику та лисичок у сіру крапку. Анрі зосередила на них свій погляд, однак думками витала десь дуже далеко. Її зануренню не заважала навіть тиха лайка аптекарки.

– Знайшла! – тріумфально сповістила вона Анрі.

З під стійки виринула худого стану дівчина, яка була вдягнута у приталену чорну робу. Вона поклала склянку з мутною коричневою рідиною та зв’язку примочок біля чотирьох срібних монет, згребла їх у руку та широко усміхнулась. Проте Анрі на це ніяк не відреагувала, залишаючись у своїх думках.

– Передайте пану мечу, щоб якнайшвидше одужував, – ще раз усміхнувшись, сказала дівчина, після чого повернулась назад під стійку.

– Так, – задумливо сказала Анрі, – обов’язково передам.

Вона неспішно йшла по вузькій вуличці, у сторону язичницької каплиці, звідки збиралася повернути до «Вовчого ікла». Так дорога виходила довшою, але їй потрібно було трохи часу, щоб впорядкувати думки. І додаткові дві хвилини прогулянки підходили для цього як ніщо інше.

Мевіл повернувся за два дні, обдертий та знесилений. Точніше його принесли лісоруби, які помітили того недалеко від міста. Анрі навіть не очікувала, що так зрадіє поверненню відступника, однак у той же день радість почала перекриватися глибоким занепокоєнням, що поступово переходило у тривогу. Після того, як Мевіл сповістив, що очистив маєток від темряви, містом почали ширитися чутки про непереможного героя-меча, який самотужки здатен подолати страшне прокляття.

Її непокоїло, що ця слава могла привернути увагу Церкви. Навіть більше того, вона була впевнена, що Церква про все знає, але чомусь ніяк на це реагує. Це лякало. Так само лякало й те, що їхня затримка в місті могла наблизити її переслідувачів. Можливо правда могла б підготувати меча, на мить подумалось Анрі. Проте вже через кілька кроків вона дійшла до дверей «Вовчого ікла» і вирішила, що такі дрібниці поки не варті уваги відступника.

Дівчина усміхнулась власнику таверни, взяла два кухлі і попрямувала на другий поверх. Мевіл читав одну з тих книг, які прихопив собі з маєтку. Його шкіра вже не була такою блідою, рухи стали більш плавними, він навіть усміхнувся, коли вона увійшла в кімнату. Однак ця страшна рана, яка тягнулася з правого плеча до лопатки та ребер, була все такою ж, як і три дні тому. Опік вкрився пухирцями і чорними крапками, в яких, за словами відступника, зберігалась темна енергія. Саме для її викорінення й були просякнути соком вербени примочки, які Анрі допомагала прив’язати до рани. Після цього вона налила у кухоль настоянку з кореня мате і передала той у руки Мевілу.

– Сьогодні ти виглядаєш краще.

– Я поголився, – відковтнувши, крізь усмішку сказав меч.

– Я про твій стан, – відмахнулась вона і налила собі яблуневого соку.

– Так, мені вже дійсно краще. Думаю, завтра можна вирушати в дорогу. Ми й так тут вже затримались, – він подивився на долоню, пограв пальцями й сумно зітхнув. – Шкода тільки, що найближчий тиждень-два я навряд зможу чаклувати.

– Нічого, будемо йти трактами, – заспокоїла його Анрі. – У тебе з кожним ковтком очі наливаються блиском, може й мені спробувати це вариво?

– О ні, – засміявся відступник, – це не через настоянку. Та й навряд тобі сподобається, у неї просто неймовірно мерзенний смак. Ось, принюхайся, – сказав Мевіл і передав дівчині кухоль.

– Ох, – поморщилась вона. – І як ти тільки можеш це…

Анрі перервав раптовий стук у двері. Вони мовчки переглянулися між собою. Меч заперечно похитав головою, після чого стук повторився знову. Дівчина поставила кухоль на стіл, підвелась з ліжка й пішла відкрити двері. І вже у наступний момент сильно про це пожалкувала.

Перед нею стояв вдягнутий у чорну рясу чоловік. Сивина ледь торкнулася його густого волосся. Кирпатий, неодноразово поламаний, ніс та вицвілі сірі очі видавали в ньому жорстокість, якій звичайні священники могли тільки заздрити. На шиї духовника висів символ Церкви: металевий обруч, всередині якого розміщалися перехрещені стрілки, що вказували на всі чотири сторони світу. Образ доповнювався забороненим сановникам клинком, що підтвердило думку Анрі про неналежність цього чоловіка до простих священнослужителів.

– Вітаю пані, – духовник розтягнув губи у фальшивій посмішці, – мені сказали, що тут зупинився меч Церкви. Сподіваюсь, – продовжив він, посміхаючись, – я не переплутав кімнати?

Анрі не відривала очей від символу Церкви. Вона хотіла щось відповісти, але перший раз не могла підібрати ніяких слів, залишившись стояти з відкритим ротом.

– Ні, не переплутав, – відізвався Мевіл.

– Чудово, – його губи розтягнулися ще ширше, – тоді можна увійти?

Дівчина поглянула на відступника і той коротко кивнув.

– Можеш, будь ласка, принести для гостя ще один кухоль? – звернувся меч до Анрі – За одно можеш взяти харчів в дорогу.

Анрі мовчки махнула головою і вийшла в коридор.

Священник провів поглядом дівчину, неспішно ввійшов у кімнату, узяв табурет, що стояв в кутку, і сів навпроти відступника. Одразу після цього він звернув увагу на пов’язки меча, закрив очі, кілька разів глибоко вдихнув, а коли знову звернув погляд на Мевіла, то розплився у дивній посмішці.