Живуть там лиш найтемніші: Закляття

Кристал танув. Танув у прямому сенсі цього слова. Смарагдового відтінку уламки, що відколювалися від основи, ще не встигши впасти, оберталися на тлін. Сама ж основа вихорилася сірими язичками, які неначе забирали у неї насиченість кольору. А вже через хвилину від кристала залишився один лиш попіл.

– І що це зараз було? – здивовано запитав Мевіл.

Він підійшов до лінії, з якої нещодавно линуло сяйво, прибрав звідти павутину та липкий слиз, і уважно приглянувся до символів навколо неї. Вони були намальовані спірально, мали чітку симетрію та однакову структуру, але явно належали до різних мов. Буква, схожа на ріжок молодого місяця, з якого тягнеться вудочка, нагадала йому стару церковну мову, тексти якою він бачив в архівах своєї школи. Інша, схожа на вихор, нагадала йому знаки на стіні альрунських катакомб.

Через кілька хвилин уважного вивчення, Мевіл зміг прочитати декілька слів: «сонце», «ранок», «глина», «камінь». Зрозумівши, що тут йому відповідей не знайти, він пішов по лінії та помітив, що паралельно з нею існують й інші. Не загострюючи уваги на малюнках, відступник вирішив поглянути скільки всього цих ліній у приміщенні. І як виявилось, вся таємна кімната була розмальована сигілами, що поєднувалися між собою досить химерними витками. Те, що це були саме сигіли, підтверджували численні символи, які зокрема зустрілись йому у знайденій книзі про забуті знаки.

Кокони та слиз заважали Мевілу вивченню цього забутого закляття, але, не дивлячись на сильну втому, він продовжував зіставляти букви та малюнки з тими, що були у знайдених книгах. Один лиш спалах, енергію якого ввібрали сигіли, змусив тікати цілу дюжину породжень темряви. Тому, по при все, він хотів зрозуміти, чи можна це використати на свою користь.

Мевіл не міг точно сказати скільки часу провів у стінах таємної кімнати. Так само, як все ще не міг пояснити причини, чому монстри не повертаються, хоча він чув, що ті чатують на нього в коридорі. Окремі слова не давали ніяких пояснень, перемальовані на папір та шкіру сигіли – не показували жодного ефекту, навіть коли відступник намагався налити їх священною енергією. За те при спробі направити цю енергію на кам’яну підлогу: потерті символи набували чіткості, відсутні – почали з’являтися, а лінії – поєднуватися, випаровуючи слиз та павутину.

Проте втома почала брати своє і зовсім скоро у нього почались труднощі навіть при створенні звичайної іскри. Кімната трохи очистилась від павутини, деякі кокони розпались на тлін, певна частина цього комплексного закляття відновилась, але він так і не дізнався нічого корисного. Вилаявшись, він жбурнув у стіну шматочок вугілля, яким робив помітки в книзі, після чого важко опустився на підлогу.

Зловісні звуки, що лунали з коридору, непогано стимулювали уяву та допомагали направляти думки у конкретне русло. Зараз йому важливо було зрозуміти, як вийти з маєтку живим. І якщо у цьому не допоможуть сигіли, то потрібно знайти інший вихід із ситуації. Мевіл відкрив заплічний мішок та сумно заглянув всередину: окрім дорогоцінностей тут лежала пара ножів, кілька бурдюків з безкорисними зараз відварами й мішечок з потертим склом. Гірко зітхнувши, він згадав про церковний арсенал, в якому б знайшлось все для розв’язання його проблем.

Мевіл вже збирався закрити мішок, але помітив бурдюк з зеленою рискою на наліпці та задоволено усміхнувся. Він дістав залишки витримки з кореня мате, яка відновлює енергетичні сили, і відпиваючи це мерзенне вариво маленькими ковтками, ще раз подивився на символи в книзі.

Після чергового ковтка відступник почав рахувати до ста для наступного. Тим часом він став помічати в сигілах певну закономірність. Не дивлячись на приналежність до різних груп та мов, від кожного центрального символу по діагоналі тягнулась лінія, яка поєднувала усі витки разом. Кожна така лінія рухалась у різному напрямку, однак якщо подивитись на оригінали, то стає зрозумілим, що всі вони тягнуться до центру.

Поклавши бурдюк та книгу у кишеню. Мевіл встав та попрямував до центру кімнати, де ще нещодавно стояв величезний кристал. Там він побачив чітку, прикрашену орнаментами, лінію кола, всередині якого непереривною в’яззю були вималювані знайомі букви. Проте складалися вони в абсолютно незнайомі слова.

Відступник намагався згадати інші значення, спробував прочитати у зворотному напрямку, але з цього нічого не вийшло. Настоянка додала йому енергії, однак втома нікуди не ділась і йому вже вривався терпець.

– Може це якесь закляття? – запитав він уголос.

Мевіл точно знав, що за цією загадкою стоїть щось, що може йому згодитися. Породження відступили від незначного прояву захисного закляття, а повна його активація могла б відігнати їх ще далі. В іншому випадку потвори просто дочекаються, коли він звалиться від втоми. Тому, подавивши в собі тривогу та злість, він дістав ще один шматочок вугілля і почав переписувати букви з кола на папір.

– Нар’калаатр, – після останнього складу лінія кола вкрилась слабким жовтим світлом. – Ґондуйр малак асім.

Кожна буква та символ у колі в одну мить спалахнули бурштиновим сяйвом, яке по енергетичних каналах почало перетікати далі. Сантиметр за сантиметром вони наповнювалися магією, повільно очищаючись від мороку, аж поки цей потік не зупинився перед прірвою, що відмежовувала його від поєднання з іншими сигілами. І світло почало невпинно згасати.

Мевіл вирішив знову прочитати закляття, але не встигши промовити й слова, помітив ще одну дивину, яка змусила його відступити на кілька кроків назад. Тонкі нитки потоку покинули енергетичні канали, піднявшись у повітря. Вони беззвучно та неспішно тягнулись до відступника, наливаючи оточення приємним теплом. Проте його відчуття чомусь кричали про небезпеку. Спантеличений, він не знав, що робити. І випадок зробив цей вибір за нього.