Живуть там лиш найтемніші: Знахідки та біль

Доволі очікувано, на кухні був повний безлад. Щоб не зблювати від запаху гнилі, Мевіл декілька разів вдихнув ротом. За тим, прислухаючись чи не повернулась та істота, він облив пахучим відваром тканину, якою прикривав меч, та обмотав нею обличчя. Тепер, коли очі перестали сльозитися від смороду, він міг продовжити пошуки скарбу.

Окрім різних продуктів, на підлозі лежали численні уламки скла, побиті меблі, троє робітників та п’ятеро схожих на видр істот. Спочатку Мевіл схилився над монстрами, тому що їхні тіла парували язичками темряви, які все ще могли нести небезпеку. Магія прокляття не встигла остаточно зіткати їхні тіла, тож ці потвори були неповноцінними, тому від них відступник перейшов до робітників.

Поки він вирізав на їхніх обличчях захисні символи, то помітив біля них розідраний мішок, в якому лежало пів жмені монет зі скарбу пана Рослава. Місце біля пічки, де той мав лежати, було грубо розколочене. Лиш один погляд на побиту цеглу казав, що гроші діставали у спішці.

– Смерть – не привід іти з пустими кишенями, так? – усміхнувшись, звернувся він до мерців. За тим він знову поглянув на розідраний мішок і спробував згадати чи бачив хоч одну монетку на землі по дорозі сюди. – Невже хтось таки зміг звідси втекти? – задумливо спитав відступник.  

Вийшовши з кухні, Мевіл направився на другий поверх. Кожен крок по обшарпаних дерев’яних сходах супроводжувався зрадницьким скрипом та тихою лайкою меча. Підійнявшись, він швидким кроком звернув на право, пройшов по довгому вузькому коридору до наступного повороту, після чого прилинув до стіни й став прислухатися чи ніхто його не переслідує. За дві хвилини він не почув жодного стороннього звуку, а тому, зітхнувши, спокійно підійшов до дверей праворуч від себе.

Обережно увійшовши всередину, Мевіл побачив у спальні пана той самий безлад, що й в інших кімнатах. На широкому ліжку лежав чоловік, що судячи з одягу, певне належав до прислуги маєтку. Вирізавши на ньому захисний символ, він переступив через побиті вази, обійшов уламки столика та зупинився біля книжкової шафи. Знизу, під дощечкою мав лежати скарб, але спершу відступник вирішив оглянути бібліотеку.

Серед книжок незнайомою мовою, на диво, йому натрапив церковний трактат «про магічні здібності мечів». Пройшовшись по інших полицях він знайшов й інші цікаві роботи такі як: «захисні сигіли, або як не втрапити у пастку темряви» та «маловідомі магічні знаки та причини їхнього забуття». Між книжками також зберігались написані церковною мовою сувої, але при цьому вони були абсолютно незрозумілі Мевілу. Всі свої знахідки він поклав у заплічний мішок. Навіть якщо ті не принесуть нових знань, завжди є колекціонери, які віддадуть за них будь-що у будь-яких кількостях.

Діставши ножа, відступник зачепив дощечку на нижній полиці книжкової шафи, та дістав звідки згорток з цінними монетами. Він хотів одразу вирахувати свої п’ятнадцять відсотків, однак почув чиєсь важке дихання, і, закинувши згорток у мішок, швидко направився до виходу.

Проте вихід вже перекрили дві огидного вигляду істоти. Одна з них виглядала як лиса, у пів людського зросту, вкрита кров’ю мавпа. Інша ж більше нагадувала спотворену озвірілу людину, чиє сіре висушене тіло вкрилось кістяними відростками, а пальці перетворились у суцільні кігті.

– Таки знайшли, – зітхнувши, сказав Мевіл й у ту ж мить налив меч енергією.

Він відійшов на кілька кроків назад та погрозливо пограв лезом клинка. Істоти неспішно зайшли всередину і розійшлись у сторони так, що мавпа зайняла позицію на ліжку, а звіроподібна людина зупинилась неподалік від меча. Обидва монстри загарчали й стали повільно пересуватися у різні боки, вичікуючи момент, коли ворог втратить пильність.

Першою напала напівлюдина. Монстр кинувся вперед і змахнув рукою знизу вверх. Його кігті зустрілись з лезом клинка і видали пронизливий скрегіт металу об метал, після чого відступник зробив крок уперед, вибивши породження з рівноваги, та вдарив у відповідь. Істота вчасно ухилилась, пірнувши під меч, та опинилась у лівому фланзі Мевіла.

Цим одразу ж скористалася мавпа, яка стрибнула на відступника і схопилась за руку, в якій той тримав клинок. Відчувши на собі зуби істоти, він болісно загарчав та, створивши знак спалаху, направив його у морду породження. Осліплена мавпа неприємно заскиглила і впала на підлогу.

Тим часом інше створіння, користуючись моментом, швидкими ударами пройшлось по грудях, плечі та поясі меча. Відступивши на крок, Мевіл взявся за зброю обома руками, відбив дві наступні атаки та відштовхнув істоту ногою. Біль відчувалась лише у руці, тож тряхнувши плечима, він відступив ще на крок, заніс меч вістрям до низу і з силою встромив його у череп мавпи, яка ще не встигла оговтатись від атаки знаком.

Не звільняючи клинка, відступник метнув у напівлюдину ножа. Той з металевим звуком відбився від кістяного відростка на спині потвори та відлетів до стіни. Після цього він кинув ще декілька ножів. Спочатку створіння повільно крокувало у праву сторону, задоволено ощиривши пащеку, а коли вже п’ятий по рахунку ніж вкотре відбився від кістяного панцира, розлючено загарчав та стрибнув у бік відступника.

У ту ж мить Мевіл відскочив уліво, а по приземленню монстра накинувся на нього, схопив за відросток на голові та, потягнувши на себе, направив йому у вічі знак спалаху. Породження заверещало від болю та у спробах вирватися з чіпкої хватки відступника почало бити його боковими наростами. Проте Мевіл продовжував тягнути. Він уперся ногами в підлогу, схопив потвору за підборіддя і став смикати його голову проти часової стрілки, поки не почувся характерний хруст. І навіть після цього він не одразу відпустив істоту.