Небезпека ховається у тіні: Погоня

Три дні, здавалось, тягнулися цілу вічність. Мевіл неспішно потягував кружку найдешевшого вина і намагався уявити, що п’є божественну амброзію. В кутку,  на колісній лірі, грав одинокий музикант. Слуги робили вигляд, що прибирають, власник, час від часу, ліниво їх підганяв.  Увечері тут буде метушня і жахливий шум, а зараз в залі  сиділи лиш нечисленні постояльці та декілька п’янчуг. Так що в таверні витала гнітюча атмосфера суму та самотності, яка була досить близькою відступнику.

Весь вільний час він читав рунічні книги, які йому подарував старий друг. Вони мали розширити його кругозір, допомогти у виживанні, але поки він не зустрічав нічого, що дійсно могло спрацювати на практиці. Закінчивши снідати, відступник зробив помітку на сторінці де йшлося про основи рунічної магії й склав книгу у мішок.

На алею майстрів можна було вийти через площу Понтифіків, проте після страти там відступника, він старався обходити її стороною. Звісно, головорізи інквізитора навряд чи обмежувались лише тим злиденним місцем, вони могли зустрітися йому будь-де, навіть за найближчим поворотом. Але підсвідомий страх досить важко вгамувати раціональним мисленням. Інший шлях пролягав провулками, темними й більш звичними.

До алеї залишалось ще близько чотирьох поворотів, коли Мевіл помітив за собою «хвіст». На перший погляд, їх було двоє, хоча вони просто могли бути найгіршими переслідувачами в групі. Щоб пересвідчитись, що це саме переслідувачі, а не параноя, відступник підійшов до замурзаного хлопця на перетині трьох вулиць, який займався чисткою чобіт, і мовчки поставив ногу на дерев’яну підставку. Слідкуючи за роботою чистильника, він непомітно оглядав місцевість. Двоє закутаних у тканинні обривки чоловіків зупинились біля дошки з оголошеннями, удаючи ніби їх там щось дуже зацікавило, але при цьому вони постійно поглядували на меча. Тож все-таки за ним слідкували.

Кинувши хлопчику дві мідні монети, він змінив задуманий маршрут, завернувши в інший провулок, який вів до церкви Семи Воріт. Той був достатньо вузьким, щоб нівелювати чисельну перевагу і при тому не скувати його у діях. Десь посередині вулиця розходилася у п’ять сторін. Мевіл обрав східний напрямок, побачивши віз з діжками, і пірнув у тінь за ним.

Двоє наближались, їхнє серце стукало швидше норми, хода була рвана й незграбна. Вони точно не були професіоналами, а одного з них Мевіл навіть впізнав. Той, ще з одним товаришем, останніми вечорами не зводив з нього очей. Тоді відступник думав, що це п’яна жага до проблем. А зараз зрозумів, що на майбутнє треба підвищити свій рівень пильності.

Переслідувачі зупинились посередині розвилки та, оглянувшись по сторонах, нервово переступили з ноги на ногу, вглядаючись у пітьму. Мевіл, плавним й безшумним рухом, дістав свій улюблений ніж і напружив усі м’язи. Якщо його помітять, він мав атакувати першим.

– Прокляття, – сказав переслідувач у заляпаному брудом одязі, – ти бачив куди він звернув?

– Аби бачив, ми б тут не стояли, – огризнувся другий.

– Трясця, Рорія буде незадоволений. Йди тоді в сторону алеї, а я піду до церкви.

Мевіл здригнувся, почувши знайоме ім’я. Він думав, що це звичайні грабіжники чи чергові найманці, яким своєю діяльністю ненароком перейшов дорогу. Проте всього в одну мить все раптом ускладнилося, оскільки його помітив знаменитий у всіх священних землях інквізитор. Скоріше за все саме він і влаштував нещодавню страту.

Плани відступника в чергове змінились. Перечекавши ще якийсь час, він повернувся до чистильника, покрутився біля дошки з оголошеннями та зробив невеликий крюк, щоб запевнитись у відсутності хвоста, після чого повернув у сторону північних воріт. В тій стороні знаходився кримінальний район міста, і звідти покинути його мало б бути простіше.

Мевіл прислухався до кожного звуку, старався уникнути будь-якого стороннього погляду. Тіні час від часу переривались і доводилось пересуватися короткими перебіжками. Замість ножа в його руках була жменя тертого скла, на випадок якщо хтось перегородить йому шлях. І кожен новий поворот вимальовувався в його голові у новий сценарій: кожен раз все гірший і гірший.

Тривога змусила меча пірнути глибше у тінь, у простір між возом з сіном та стіною дому, після чого, з характерним свистом, в колесо ввіткнувся арбалетний болт. Можливо, стріляли на упередження, просто щоб зупинити. Проте Мевіл не став гадати чому сталося саме так: головне, що його знайшли й ховатися більше немає сенсу.

Вибігши з тіні, Мевіл стрімко помчав випадково вибраним провулком, поки не зупинився перед стіною триповерхового будинку. Тупик. Позаду чулись погрозливі голоси, вдоволені оклики. Тривога наростала і відступник відчув, як пришвидшився його пульс. Сховатися було ніде. Відбитися було явно неможливо.

Меч озирнувся у пошуках виходу із ситуації. Справа від нього, у стіні дому, був підхожий виступ. Стрибок. Нога трохи сковзнула по каменю, але у нього вийшло зачепитися. Далі Мевіл видерся на балкон другого, а потім і третього поверху. Вже коли він підтягувався на дах будинку, полетіли перші болти, але вогонь не був прицільними й все пролетіло мимо.

У відповідь відступник метнув кілька ножів, та не перевіряючи результат, побіг далі, перестрибнувши до іншої будівлі. Падіння вийшло грубим і черепиця під ногами тріснула. Спуск донизу вийшов ще грубішим, але йому вдалося обійтись без переломів.

Далі потрібно було перебратися  на інший бік центральної вулиці. Вона була викладена бруківкою і, переступивши з землі, Мевіл втратив баланс, який остаточно збив черговий арбалетний болт, просвистівши в лікті від нього. Камінь розсік шкіру на обличчі, нога, здається, підвернулась, а можливо й вивихнулась. Проте, попри біль, він підвівся та побіг далі.