Ціна життя: Ритуал

– Ритуал кажеш? – задумливо сказав Ферґус, оглядаючи рану меча. – І кому тільки могло спасти на думку робити подібне ще й у такому місці, це просто якийсь… У мене немає слів, – він опустив очі, завмер на декілька секунд і тільки після цього повернувся до огляду.

– Мені вдалося взяти трохи землі звідти, – вільною рукою Мевіл дістав шкіряний мішечок і поклав той на стіл. – Магія, яку вона виділяє, різко контрастує на фоні проклятого туману. Я так розумію, навіть монстри стараються обходити те місце стороною.

Поки знахар вивчав вміст мішечка, служанка принесла велику тарілку з картопляним пюре у підливі зі сальних шкварок та три підсмажених курячих стегна. Мевіл хотів зачекати на Ферґуса, але той махнув рукою, і, наклавши собі немалу порцію, відступник приступив до трапези.

– Дійсно, – прохрипів  старець, його голос чомусь звучав здивовано. – Цей холод інший, він вкрадається не у свідомість, а в тіло. Проте по суті будь-яка темрява ненажерлива, скільки б вона не брала… Ти згоден зі мною?

Щоб не говорити з набитим ротом, відступник просто схвально хитнув головою.

– Щоб зрозуміти степінь проблеми, мені потрібно провести один ритуал, сподіваюсь ти не заперечуєш?

Мевіл знову кивнув.

Знахар підійшов до полиці позаду себе, згріб звідти свічки, банку з гусячим жиром та перетертим листям папоротника, після чого повернувся за стіл. Далі він розсипав перед собою прокляту землю, з якої почали вихоритися видимі темні язички, та розставив навколо неї свічки. Гусячий жир старець розтер між свічками, поєднавши ті в одну нерозривну лінію. І після всіх приготувань, закотивши молочні очі, Ферґус почав читати заклинання.

Поступово тихий хрип перейшов у горловий звук, який відігравав монотонний речитатив. Через хвилину співу, не зупиняючись, знахар зачерпнув жменю зеленої кашиці та провів нею лінію від кожної свічки. По черзі ті спалахували їдким смарагдовим вогнем, а ж поки з останньою не загорілося усе коло. Одразу після цього, гусячий жир повільно потягнувся у центр, а досягши його, раптово спалахнув, обернувши землю у дим. Той якийсь час бурхливо вихорився, а коли старець клацнув пальцями, зник, забравши з собою й зелений вогонь. Загасивши свічки, Ферґус важко опустив руки на стіл і так само важко зітхнув.

– Ось воно як…, – він знову зітхнув

Мевіл уважно слідкував за ритуалом. Він не розумів слів заклинання, а тому зосередився на візуальній його частині. На диво, зелений вогонь виділяв не тепло, а холод, і відступник вкотре відмітив, що старець володіє якоюсь незвіданою магією. Чимось подібним не міг розпоряджатися звичайних сільський знахар і це наводило на певні думки.

– Картини минулого досить розмиті, але я зміг побачити достатньо, – його голос переповнювався страхом та болем.

– Що саме? – схвильовано спитав Мевіл.   

– Голод давньої, давнішої за прокляття, істоти, яка захотіла собі більшого джерела енергії, ніж у неї було. Це безтілесний дух, Мевіле, він все ще слабкий після останнього ритуалу, тому шанс ще є, – на останніх словах хрип перейшов у натяжний скрип, тому він зупинився, щоб промочити горло чаєм, який щойно принесла служанка. – Я зроблю зілля, яке тимчасово розвіє пітьму, щось на кшталт вашої священної води. Як тільки побачиш руни – зіллєш туди усі залишки, тобі все зрозуміло?

Так, – хитнув головою Мевіл.

– Добре, – зітхнув знахар. – Після ритуалу мені потрібно трохи перепочити, зіграємо в партію? – спитав він, дістаючи гральну дошку.

***

На цей раз туман був менш дружелюбним. Мевіл постійно обходив стороною жахливих створінь, що билися один з одним за територію. Один з трупоїдів напав на його слід і переслідував, аж поки відступник не вивів того на більш небезпечного хижака. Один раз довелося навіть якийсь час пересидіти на дереві, поки черговий монстр не піде геть.

Дійшовши до яру, Мевіл присів на змертвілу траву аби перевести дух і скинути з плечей все, що додавало зайвої ваги. Навіть слабкий безтілесний дух здатен завдати непоправної  шкоди, тому він хотів забезпечити собі максимальну маневровність. Усі склянки із зіллям з заплічного мішка відступник розклав по кишенях плаща, зняв тканину зі списа, та, підвівшись, почав повільно опускатися униз.

Вже через декілька кроків він відкоркував перший флакон і вилив його бузковий вміст у чорну, від концентрованої темряви, землю. Близько хвилини темні язички виривалися з кожної грудки, намагаючись дотягнутися до чобіт меча, однак танули, не подолавши й половини шляху. За тим пітьма мало-помалу почала відступати назад. Задовольнившись результатом, Мевіл продовжив проторювати собі шлях.

Коли він досяг середини, з п’ятнадцяти склянок залишилось лише три. Тиск невідомої магії став відчутнішим, тіло відступника мимоволі стало розслаблятися, а кожен рух віддавався неприємним поколюванням у м’язах. Коли в очах різко помутніло, всього за декілька кроків від окутаних темними міазмами тіл, з землі раптово вирвалась тінь і збила Мевіла з ніг. Одразу ж після цього, вона охопила його ногу і почала тягнути вглиб, де концентрація темряви була все ще достатньо сильною.

Меч склав пальці у знак і створив спалах, який, втім, вийшов занадто слабким, щоб повністю розвіяти тінь. Тому, шкрябаючи землю однією рукою, іншою він дістав запасний флакон, відкоркував його і виплеснув на тінь. На цей раз вона таки розтанула й, важко зітхнувши, Мевіл повільно підвівся та вилив залишки зілля у сторону мерців.