Ціна життя: прибуткове замовлення

Відступник вже навіть не здивувався, що сліпий знахар не тільки може пересуватися самостійно, а й робить це не гірше за зрячого. У нього не було ані ціпка, ані активованих заклять. Цим, і не тільки, старий дуже насторожував і видавав в собі небезпечність. Втім, у проклятому світі небезпека чатує на кожному кроці.

– Той самий привид? – Мевіл повторив слова Ферґуса, коли порівняв з ним крок.

– Так той самий. Та й ти напевне вже зрозумів, що я не просто так попросив тебе сходити до доньки. Тому давай краще продовжимо розмову за чашкою чаю.

Далі вони йшли мовчки. А Мевіл, тим часом, задумався над тим, у що ж втягнув його випадок. Чи, можливо, це задум долі? У будь-якому разі він точно знав, що не вийде звідси з пустою кишенею. Навіть якщо людська жадоба знову переступить йому дорогу – на щастя, в поселенні відсутні стражі.

Стіл виглядав пустуватим на фоні його розмірів. Чашка наповнилась вже знайомим відступнику ароматним чаєм, до якого служанка принесла декілька зачерствілих булочок. Загорілася єдина масляна лампа, у її світлі молочні очі старця стали ще білішими. А приміщення поза лавками закуталось у густий морок.

– Щодо розмови, – почав Ферґус, зробивши ковток, – я хочу, аби ти вигнав духа. Раніше вона не особливо заважала, але останнім часом зачастила – стала приходити мало не кожного дня. Донька виношує дитину, не хотілося б пережити ще одну втрату. Так що у тебе, – усміхнувшись, він відламав шматок булочки, – видається шанс виправити помилки минулого.

Старий натякнув на невчасний порятунок дружини купця, викликавши у відступника тінь посмішки. Якщо той думав про докори совісті заблудлого меча, то сильно помилявся. Проте гроші на дорозі не валяються і Мевіл ще по дорозі сюди роздумував скільки б він міг запросити за роботу. Сума вже вертілась на язику, але спочатку потрібно було дізнатися деталі замовлення.

– Цього замало. Сьогодні я розказував тобі свою історію, тепер твоя черга. Можеш почати з того, чому сам не можеш вигнати привида, а потім перейти до того, хто вона така і чому приходить до доньки.

Служанка поставила на стіл яблучне варення і, коротко усміхнувшись Мевілу, зникла у темряві кімнати.

– Скільки всього, – він нервово закусив губу і, погодившись самим з собою, розплився у широкій посмішці. – Ну що ж, почну з того, що я сліпий старець, тому багато чого не можу, – Мевіл на це звучно видихнув. – Тим більше, що для цього потрібні навички, якими я не володію. Привид – це моя старша донька, Ліна, – він підняв брову, шмигнув носом, потер перстень на вказівному пальці й тільки після цього продовжив далі. – Два роки тому зник мій онук. Його відправили пасти гусей, але часи зараз темні, біда ховається за кожним кроком. Хоча до цього вона чомусь обходила нас стороною, при нашому то оточенні темним туманом. Може така вже ціна? – Ферґус прочистив горло, спогади минулого викликали у нього біль. – Словом, Ліна не витримала. Ходила вечорами, гукала сина. Бувало пропадала на день-два, аж поки не зникла на зовсім. А з’являтися стала якраз, коли завагітніла дочка. Якщо цього достатньо, то може перейдемо до ціни твого життя?

– Плата залежить від складності, – Мевіл потягнувся до варення, але передумав на пів шляху і вирішив обмежитись лише ковтком чаю. – Твоя донька, швидше за все, десь у тумані, інакше б ви тут розібрались і без мене. До того ж ніяких суттєвих зачіпок немає, тому, схоже, доведеться йти у сірі землі, – у свідомості відступника одразу ж сплили розповіді з манускриптів про цю незатишну місцину і його подумки пересмикнуло. Тепер ціна його послуг зростала ще більше.

– Ніколи про таке не чув, якийсь афоризм до трансу?

– Це те, що дозволить допомогти, а для цього потрібно дзеркало. Підійде будь-яке.

– Професійні секрети? – старий знову розплився у посмішці – Буде тобі дзеркало. А щодо плати, то справа дійсно не з легких. Думаю, запропонованого тобі вистачить на новий меч. Гроші в мене маються.

Ферґус відв’язав з поясу один з мішечків і передав той відступнику. В середині срібла вистачало на декілька місяців спокійного життя, через що Мевіл на мить затамував подих. А після різко задумався: з чого така довіра? Він ще ніколи не обманював своїх клієнтів,  професійний етикет. Та звідки ж про це знати сліпому знахарю?

– Трясця, сон як рукою зняло. – сказав Ферґус, вирвавши відступника з роздумів, та дістав з-під столу дошку у чорно-білу клітинку – Ти в шахи грати вмієш?

– Ні.

– Тут нічого складного, зараз навчу.