Бюрократична

Ерке зітхнув, дивлячись на свій бланк:

— Ну і що тепер?

— Зачекайте трохи, доки всі документи оформимо. Чай, каву?

Зазначені напої відразу з'явилися на столику поруч, але Ерке на них навіть не глянув. Він ще раз з надією подивився на цифру 8 і про всяк випадок навіть поторкав її пальцем, потім перевів погляд на дівчину:

— Я ж зможу повернутися назад, так? Туди ж, де був?

Та, зітхнувши, похитала головою:

— Ну... Я так розумію, у вас не було страховки? У нас зараз складнощі з бюджетом, а прицільна реінкарнація з регенерацією старого тіла дуже складна та дорога процедура, на жаль. У вашому випадку, боюся, буде створено нове тіло. Якщо пощастить, неподалік від колишнього місця народження. І в невеликому тимчасовому проміжку після інциденту — у всякому разі, ми постараємося, щоб не пізніше, як за сорок років. Спогади збережуться натомість. Якщо пощастить. Мені шкода.

Потім дівчина пішла. Ерке сів. У день, коли його віддали, він і близько не відчував такого горя: тоді переважно було шкода прощатися зі звичками, але тепер йому начебто показали краєчок нового чудового світу й одразу його відібрали. А найголовніше — від думки, що тепер він навряд чи ще раз побачить когось із нових знайомих, починало здаватися, що вирвали серце. Якби можна було віддати ще сім життів, щоб прокинутися зараз у машині, поряд з імператором — він зробив би це, не замислюючись.

Ще болючішою була думка, що пляма знову на когось напала — у іншіх життів, м'яко кажучи, менше. Залишалося тільки сподіватися, що разом вони якось упораються.

Втім, скорботне заціпеніння скоро минулося — навпаки, тіло наповнила нервова енергія. Ерке озирнувся (в мимовільній надії, що звідси знайдеться чорний хід), потім підійшов до книжкової шафи і механічно погортав фоліант «Хроніки Стіксу: Велика боброва проблема». Потім він зацікавився серією видань щодо прийому платежів у різних потойбічних відділах, а також їх посередників та банків, і ковзнув поглядом по корінцях

Транзакції у ТОВ «Бардо Трехдол»
Комісії під час перекладів ФОП «Аменті»
Ануїтетні платежі в ЗАТ «Хельхейм»
Послуги сервісу ПРАТ «Тартар»

Цікаво, якщо він все одно тут опинився, може, вдасться якось влагодити питання з монетками? Хоч до своїх вже не повернешся, допомогти їм було б здорово. Ерке постукав у двері:

— А мені можна вийти звідси? Де тут бухгалтерія, де монетки за померлих беруть?

— Так, — долинуло з-за дверей,— коридором ліворуч, за рогом треті двері праворуч.

Ерке обережно визирнув. Коридор виявився довгим та світлим; неподалік від дверей тихо гудів кавовий автомат. Поруч із ним патякали дві рогаті істоти — все з тими ж бейджиками. Ерке прошмигнув повз них, борючись із бажанням перетворитися — зараз справи треба було вирішувати у людському образі.

Діставшись до вказаних дверей, він трохи сповільнився, тривожно прислухаючись до шуму, що доносився з-за них, потім ризикнув сунути голову всередину.

Він побачив гігантський зал, заповнений істотами неймовірних форм, розмірів та кольорів. Одні з них вирячилися в ноутбуки, інші друкували на машинках, треті заповнювали папери вручну. Ерке подумав, що, ймовірно, технічний розвиток раси дозволяв посмертній бухгалтерії користуватися відповідними пристроями.

Дехто зі створінь підняв на нього голову, дехто — голови, дехто — органи, які, вочевидь, голові відповідали, але ніхто нічого не сказав. Ерке почав бочком пробиратися між рядами, шукаючи когось, хоч приблизно схожого на Аоша, але столів виявилося дуже багато — їхні ряди йшли вдалину, і їх кінця-краю було не видно. Розпитати когось теж було важко — Ерке тільки зараз зрозумів, що навіть не знає, як раса Аоша називається. Хоча, може, його на ім'я хтось знає?

Зрештою Ерке звернувся до дівчини з довгими оленячими рогами:

— Вибачте, у нас Аош помер...

Та аж підскочила на стільці й вчепилася в його руку:

— О, нарешті ви прийшли, там у Вівеуса план уже горить! Біжим!

— Біжим! — перейнявся Ерке.

Вони промчали крізь десяток рядів, зробили пару лихих поворотів і нарешті опинилися біля столу, за яким сиділо щось на кшталт багатоокого стогу моху. Над ним нависали дві істоти, схожі на скляні скелети, так спритно огранені, що вони розсипали на всі боки сотні маленьких веселок. До їхніх ребер було прикріплено бейджики «Казначейство».

Окастий мох тримався за умовну голову:

— Я не можу поки що заплатити! Ще не все переказали!

Запахана дівчина трохи штовхнула вперед Ерке:

— Ось по його справі прийшли!

— О-о! — мох підстрибнув на стільці і з його вовни взвилися догори ще п'ять очей на стеблинках. — Ви принесли монети за Аоша?

Він почав так жадібно шарити поглядом по одязі Ерке, ніби справді вважав, що відсутні 278734 монети можуть просто лежати у того в кишенях.

— Ні, я хотів запропонувати інший спосіб оплати. Може, карткою? Чи чеком?

Очі-стеблинки миттю поникли:

— Не вийде, у нас бухгалтер ніяк з такими переказами не розбереться. Там зараз за новими правилами комісії, конвертації і це все. То монеток у вас нема?

— Немає в мене монеток. Може, я поможу? Я не бухгалтер, але з розрахунками мабуть впораюся.

Один зі скелетів кашлянув і постукав по зап'ястку, мабуть, натякаючи на терміни, після чого обидва розчинилися в повітрі. Стіг кілька секунд відчайдушно витріщався на Ерке, потім махнув якимсь органом:

— Добре, ходімо до сховища.

Незабаром вони опинилися у величезному приміщенні, доверху засипаному різними монетками: круглими, квадратними, дірявими і химерно вигнутими. Були навіть напівпрозорі, начебто нематеріальні.

— А що це за монети?

— А, це для третього ока, ну для просвітлених. Ну чи для дев'ятого, якщо у павуків.

Нарешті вони дісталися відсіку з уже знайомими Ерке монетами. Там сиділо щось, більше схоже на замшеле дерево з очима, тільки мох у нього стирчав дибки, а очі роз'їхалися в різні боки. Глянувши на візитерів шаленим поглядом, істота повідомила: