Перший день на виїзді

Ще трохи побалакавши з поліцейським, Ерке повернувся до роботи. Двадцять монеток він поклав без проблем, але потім справа застопорилася: ті очі, що були на виду, закінчилися, а наступні доводилося довго шукати серед трави. Дякі знайшлися також у чагарниках хутра (на що цей Аош взагалі там дивився?), деякі — на верхівках дерев. Судячи з лічильника, у колег справи теж пішли туго.

Нарешті Ерке видерся на високу гілку, там обернувся людиною і відкрив виданий пані Мірою термос з кавою та молоком. На умовному дереві було добре: кора пахла корицею, у листях шелестів приємний вітерець. Синьо-зелені візерунки на небі не рухалися, натомість гарно переливались.

З цієї висоти Ерке побачив Джеора і Ліе, які сиділи під деревом неподалік і теж щось пили. У парі метрів прямо над їхніми головами тьмяно блищало око. Ерке почухав скроню. Ділянка ділянкою, але навряд чи заборонено допомагати іншим?

— Єй! — крикнув Ерке. — У вас там око на дереві! На верхотурі! Допомогти?

Ті заозиралися на всі боки, потім побачили його і закивали. Ерке перебрався до них, потім, трохи красуючись, заліз нагору і обережно прилаштував монетку: довелося оперти її об кору, щоб трималася.

Коли він зліз, Джеор жестом запросив його сісти поряд. Деякий час всі мовчки пили каву.

— Тяжко йде взагалі, — нарешті сказав Ерке.

— Ага, — озвався Джеор. — Техніку обіцяли підігнати для пошуку очей, але пізніше. Гірше того, деякі з них ще й під землею опинилися. Знав би, кротів би надресував. Або таку рослину потрібно вивести, щоб вона листячком металізованими сама цих істот обплітала, як помруть.

Тут Ліе вгледіла ще одне око і змусила Джеора художньо підносити до нього монетку, а сама тим часом дістала фотоапарат і почала кружляти навколо, підбираючи ракурс.

Розсіяно спостерігаючи за ними, Ерке все думав про імператора. Потрібно було його здивувати. Щось таке зробити, надзвичайне. Ну... Погані коти розбивають вази, хороші — наукові теорії опонентів. Може, пляму цю дурну зловити. Або хоч вирішення якогось складного завдання до ліжка йому принести. Цікаво, він теж десь тут із монетами порається?

— А де зараз імператор?

— Рельшен втішає, мабуть. Бідолашна вона, — Джеор разом з Ліе не витримали і розреготалися.

Ерке несхвально на них зиркнув. Рельшен йому подобалася, та й взагалі, що за справи — над хворим товаришем сміятися?

— Та ми не зі зла сміємося, — пояснила Ліе, яка помітила його погляд. — Просто болячка її насправді вступом до прокляття виявилася. Треба було щось міцніше аспірину випити, ну.

— А що за прокляття?

— Діснея. Навколо тепер пташки літають і сама вона просто розмовляти не може, тільки співати. Днів на п'ять радість.

Ерке почухав ніс, намагаючись уявити це видовище.

— Багато тут проклять.

— Ага, — примирливо відповіла Ліе. — Я сама минулого року прокляття цензури підчепила: все найцікавіше за чорними квадратиками ховалося. Ось це була біда — і уяви, мене запросили знімати конкурс краси у нудистів саме в цей час! До речі, Рельшен я майже не чула тоді: вона щось каже, каже, а мені тіки пищить у вусі...

Вона хотіла ще щось додати, але осіклася: монетка, нарешті опущена Джеором на око, почала злегка тремтіти. Ще за мить вдалині з'явилися клуби диму. Всі троє стривожено перезирнулися.

— Це що таке? — нервово поцікавилася Ліе, водночас машинально підкручуючи об'єктив.

— Там же поліція мабуть є? — Ерке встав. — Ходімо глянемо?

Наблизившись до межі ділянки, вони побачили трьох поліцейських, які благодушно дивилися на пилову хмару, що наближалася. Земля тремтіла все сильніше.

— Що це?!

— Поштові страуси, — весело пояснив поліцейський. — Це ж чудово, коли птахи пошту розносять. Ми в одному фільмі таке бачили, вирішили і собі завести. Щоправда, коли наш комітет пташенят закуповував, сов не було, страуси та птеродактилі тільки. Ну, вирішили взяти страусів.

Тим часом птахи наблизилися; земля вже страшенно тремтіла, а клуби пилюки здіймалися майже до неба. Ерке боровся з собою, щоб кулею не злетіти на дерево — хоча справжня небезпека Ліе і Джеору ніби не загрожувала, кидати їх було неввічливо.

Втім, незабаром стадо розділилося — більша частина птахів помчала далі периметром Аоша, а три підбігли ближче. Ерке, Ліе та Джеор синхронно задерли голови.

«Такої, — перелякано подумав Ерке, — така пташка клюне, мокрого місця не залишиться». Котяча частина його натури відчувала когнітивний дисонанс: з одного боку, ці створіння були просто птахами, з іншого, полювати на них не дуже хотілося, швидше хотілося втікати (хоча цікаво, щоб сказав імператор, якби таку здобич принести йому в ліжко).

Поліцейські почали розбирати пошту, яка була у бічних сумках птахів. Один із них дістав яскраво-зелений флаєр і покрутив його в руках:

— Тю, реклама знову.

Ерке зацікавився і протягнув руку. Знизавши плечима, поліцейський віддав йому папірець.

Здається, це був флаєр у кінотеатр. У кутку красувався його логотип: маска та блискавка. Джеор глянув через плече.

— О, лиходійський кінозал для комедій.

— Так?  — здивувався Ерке. — А чому саме для лиходіїв комедії?

— Ну-у, — відповіла Ліе, яка вже цілилася в страуса об'єктивом, — їхній сміх штука специфічна, знаєш: руки задерті, блискавки і все таке інше. Власники кінотеатрів вирішили — нехай краще всі разом там сміються. Іншим людям такі сеанси відвідувати не рекомендується. 

***

Решта дня пройшла не дуже весело. Покинувши Джеора та Ліе, Ерке до самого вечора  похмуро блукав своєю ділянкою, розшукуючи остогидлі очі. Імператор, як сказали, пішов до місцевих на візит ввічливості, так що його не вдалося побачити навіть краєм ока.

Поступово темнішало — небо із синьо-зеленого стало рожево-жовтим, потім почало згасати. Нарешті колишні сині візерунки стали вугільно-чорними, а в колишніх зелених засяяла безліч зірок; невдовзі за кордоном Аоша спалахнуло багряне світло і пролунав голос із гучномовця: «Всі до багаття!».