Екскурсія продовжується

Далі Ерке побачив величезний прозорий чан, наповнений ніби густим золотим світлом.

— Це мед, — майже побожно повідомила пані Міра. —  Купувати його пані Чандраканті доводиться.

— Чому?

— Ну, ми його у виробника купуємо, у бджіл себто. А ви знаєте, вони танцями спілкуються. Лише у пані Чандраканти виходить так, щоб вони розуміли.

Ерке спробував згадати, про кого мова — здається, особисто він з цією жінкою не був знайомий. Пані Мізукі, трохи підштовхнувши його ліктем, провела пальцем по своїй долоні, зображуючи візерунок.

— А це та, яка з кільцем у носі?

— Вона-вона, — підтвердила пані Міра, перевіряючи щось у датчиках. — Вона добре вміє різні речі танцем зображати. Як вона на бджолиних зборах акціонерів минулого року виступила — словами не передати. І на симпозіумі промову пана Джеора про квоти на квіти дуже добре переклала.

—  Він теж посол?

— Ну, умовно. Він сушене м'ясо отримує з Хареба. Залізна витримка у людини.

— А хто там живе?

— Велетенські мурахи переважно. Він один може витримати перегляд фотоальбому з усіма чотирма тисячами діточок тамтешньої королеви. Він добрий взагалі. Коли йому на показі мод у троллів довелося сидіти, теж плескав.

Вони пройшли далі. Там, над чаном з ягодами, Ерке побачив декоративну рамку, а в ній маленьку рожеву рукавичку з зайчиком.

— Що це?

— О-о, — захоплено протягнула пані Міра, ніби поринаючи у приємні спогади, — минулого року ми були на одному з'їзді, там один дурень посміявся над «Мангалом», тож шеф його на дуель викликав. Тільки у нього перчатки під рукою не було, то він у карапуза якогось попросив рукавичку.

— І хто виграв?

— Наш, звісно. Я так гадаю, у того йолопа бойовий дух зник вже в момент виклику рукавичкою з зайчиком. Так. А потім ту рукавичкую пацану повернули, а він виріс і нам надіслав.

Потім вони перейшли до стенду з винами і почали оглядати полиці, підписані як «Солодке», «Гірке», «Солоне напівмокре» і «Напівсонне», як раптом щось моторошно загуло, а затишне жовте світло ламп змінилося на миготливий червоний прожектор. Пані Міра ахнула:

— Молоко втекло!

— Але чого...

— Ой, ви не знаєте, що то за молоко!

Стривожена Мізукі схопила Ерке за рукав:

— Тікаймо!

У коридорі вже лунав гуркіт кованих чобіт; за кілька секунд супутниками довелося притулитися до стіни, щоб пропустити озброєний загін.

Поки вони по хитромудрих переходах пробиралися назад, Ерке нервово розмірковував, який вигляд йому прийняти. За недовгий час перебування в гаремі він вже засвоїв, що в людському образі він класифікувався імператором як «О господи, ще один на мою голову» і «За що мені це», а ось у котячому - як «Ой, котик». Потрібно було перекинутися при імператорі кілька разів, щоб він і до людської форму почав звикати — але раптом тоді й котячу розлюбить? Це було б сумно.

Втім, до колишньої каюти вони так і не дісталися, оскільки звернули на голоси й опинилися у невеликій затишній кімнаті. Одна з її стін була повністю заклеєна плакатами, графіками та схемами з різних симпозіумів та конференцій, привячених переведеню бабусь через дорогу і впливу цієї дії на карму. В очі Ерке одраз ж кинувся великий напис «Коли переводиш бабусю через дорогу, немає мети, є лише шлях». Нижче був красивий малюнок з юнаком і бабусею, що йшли кудись горною стежинкою на фоні великого сонця. У обох були пов'язки на головах, що розвівалися на вітру. Нижче був плакат із заголовком «Чи можна двічі перевести бабусю через одну й ту саму дорогу?», далі афіша з рекламою книги «Дороги, які ми обираємо: погляд бабусі».

Імператора в кімнаті не було, тільки Джеор і Текео грали в щось на кшталт шахів та в дальньому кутку сиділа Рельшен. Вона виглядала вже явно хворою; Мізуки одразу перекинулась у людину і стривожено підійшла до неї.

Ерке, щоб виразити співчуття, теж з хвилину з сумним виглядом постояв поруч, потім вийшов: все ж хотілось пошукати імператора. Може, хоч збоку можна буде тихенько подивитися, чим той зайнятий. У коридорі ще можна було відчути його запах: суміш кави, диму, дерева та моху. Ерке вже знав, що той любить гуляти лісом.

Шлейф запахів, однак, швидко привів до зачинених дверей. Сам їх вигляд, звичайно, був обурливим, проте стукати Ерке не ризикнув; трохи помаявшись, він вирішив пошукати зручне місце і подрімати. Ще трохи поблукавши, він знайшов кімнату, де вони сиділи спочатку, і вмостився в «своє» крісло.

Сон не йшов. Ерке спробував рахувати овець, але не пощастило: вони були то комплексні, то інтегральні, то просто стрибали за надто дурною синусоїдою. Нарешті він запідозрив, що все це і був сон — після чого з'явилася мінусова вівця, через яку і без того хибну дрімоту зняло, як рукою.

…Навколо була несподівана тиша — здається, прилетіли. Потираючи очі, Ерка підійшов до ілюмінатора.

Він побачив залиту неоновими вогнями будівлю, схожу на придорожню заправну станцію. Неподалік чистив пір'я гігантський орел — отже, Ерстейл також тут. Ще далі працівники мили із шлангів якогось дракона. Здається, це був не фінал подорожі, лише стоянка.

Поки Ерке оглядався, за дверима почулися кроки і голос самого Ерстейла:

— У тебе така комора захаращена, що скоро Поттери заведуться!

— А що я зроблю? — огризнувся з-за дверей голос пані Міри. — Тут електрика з грудками, не проводиться в туди!

Голоси віддалилися.

Тут Ерке побачив на підлозі ту саму темну пляму, яку кілька разів помічав удома, тобто в замку. Він обережно підійшов ближче: якщо зрозуміти, що це таке, можна буде імператорові звіт написати, або усно там доповісти. Може, той нарешті пробачить його існування у людській подобі.

Пляма, однак, одразу жваво шмигнула під двері. Ерке виглянув у вже спорожнілий коридор, потім пішов за нею; здобич прискорилася і незабаром зникла у бічній трубі. Людині там було не протиснуться, тож, не довго думаючи, Ерке перекинувся в кота. У темряві інші почуття загострилися — тепер здавалося, що невловима здобич смердить мазутом і тиною.