Мангал

З кабінету Ерке вислизнув у котячому вигляді. Опинившись у коридорі, він побачив, що за спиною у Рельшен був рюкзак, а на животі сумка-кенгуру, де із філософським виглядом сиділа пані Мізукі. Перетворюватися на людину не хотілося, тупотіти невідомо куди в котячому вигляді теж, так що Ерке сперся передніми лапами об ногу Рельшен; та розсіяно підхопила його на руки і засунула у сумку.

Поки Ерстейл похмуро закривав кабінет, Ерке та пані Мізукі трохи чемно поштовхались та нарешті зручно влаштувалися поряд. Нарешті процесія рушила вперед.

Спочатку вони пройшли вже звичними строкатими і божевільними коридорами, потім почали опускатися по незнайомим — вузьким та довгим, заповненим легким запахом вологої штукатурки. Втім, навколишні краєвиди зараз мало цікавили Ерке: він з хвилюванням роздумував, яким саме кораблем належить подорожувати йому. На загадковому мангалі політати хотілося страшенно, але він не був упевнений, що увійде до кола обраних.

Нарешті вони опустилися у величезний ангар — його дальню стіну навіть не було видно. Тут у кілька рядів стояли космічні кораблі. Майже всі вони були блискучими і однотипними, зате на першому місці височіло щось, що Ерке спочатку прийняв за опудало для космічних загарбників або драконів. У всякому разі, на місці дракона чи загарбника на НЛО він наблизитися до цієї конструкції не наважився б.

Проте імператор стояв саме біля страшидла — очевидно, це був славнозвісний Мангал. Рельшен мовчки підійшла до трапу, ще раз чхнула і передала Ерке імператору.

— Ой, котик, — розсіянно зрадів той, і, підхопивши легеньке тільце під грудьми, притиснув його до плеча, після чого муркотіння заглушило гул мотору. Добре, подумав Ерке, що в цьому вигляді він не міг почервоніти.

Ще за мить і муркотіння, і мотори заглушило ляскання велетенських крил. Вчепившись кігтями в тканину, Ерке панічно озирнувся.

Орел, що опустився поруч, був якщо не з зореліт розміром, то з його половину точно. Ерстейл зміряв Мангал зневажливим поглядом  і поліз птахові на спину. Реґар, стукаючи по підлозі дерев'яними лапами, поплентався за ним.

Після цього імператор і Рельшен почали підніматися трапом; за ними потягнулися інші. Якось непомітно, ніби з повітря, поряд з'явився начальник охорони. Усередині вони трохи пройшли по світлому металевому коридору і скоро опинились у затишній напівтемній кімнаті, що була забита темними дерев'яними меблями. Там вони й улаштувалися. Пані Рельшен чхнула ще кілька разів; імператор пошарив під кріслом, дістав три пляшки і одну простягнув їй:

— Ти що, голубко, захворіла?

Вона роздратовано знизала плечима, зубами відкрила пляшку і пробурчала:

— Та біс знає, мож, прокляття дрібне. Нічо, аспірин випила, минеться.

Потім усі троє поринули в якісь нудні політичні розмови, суть яких Ерке навіть не намагався вловити — йому з головою вистачало й того, що сидів на імператорських колінах, і його навіть чухали за вухом.

На жаль, щастя тривало недовго. Незабаром у двері каюти влетів величезний чоловік, схожий на мамонта (судячи за формою — капітан), поцілував руку пані Рельшен і «за невідкладною справою» потяг кудись імператора — той тільки-но встиг зсадити Ерке на крісло.

Рельшен і начальник охорони продовжили тягнути своє пиво з пляшок. Ерке, покрутившись на місці, зніяковіло притулився до підлокітника. Після того, як він сидів на руках, перетворюватися на людину було соромно, залишатися одному в кріслі — незатишно, а піти здавалося неввічливим — та й звідки він знає, куди йти?

Тим часом пані Мізукі, яка з самовдоволеним виглядом лежала на руках у пані Рельшен, почала швидко рухати вухами, поглядаючи в бік Ерке (загалом у кішок нормально було спілкуватися подібною мовою жестів, проте розповісти про гірський туман у променях місяця і про пелюстку, що кружляла у кришталевому вирі, за допомогою вух міг би не кожен): вона запрошувала піти подивитися на диво-кухню. Що ж, це було веселіше. Ерке показав вухами, що згоден, і Мізукі, зістрибнувши на підлогу, ковзнула у невеликий бічний лаз. Ерка з полегшенням пішов за нею.

Хвилин п'ять вони йшли темним лабіринтом переходів, а потім попереду здалося світло — і Ерке подумав, що це було найкраще світло в кінці тунелю, яке тільки можна було уявити. Від нього йшов запах смаженого м'яса.

У міру наближення до світла ніс почали лоскотати й інші аромати: маринадів, риби, випічки, ванілі, шоколаду та ще десятки інших смаколиків; невдовзі почулося дзижчання, булькання, шкворчання — мабуть, приготування було в розпалі.

Ще через пару хвилин вони опинилися в найфантастичнішому місці, яке тільки можна було уявити: тут горіло, розходилося хвилями, кипіло, іскрило і плавилося. П'ять здоровенних риб крутилися на коптильні з різнобарвним димом; збоку парувала каструля, над якою мигтіли блискавки; над сковорідокою поруч кружляли маленькі смерчі зі спецій.

Зістрибнувши вниз, супутники обернулися людьми і пройшли трохи далі. Незабаром перед ними опинилось щось подібне до замерзлого ящика, в повітрі над яким коливалась синьо-зелена пляма.

— О, — схвильовано промовила Мізукі, — зверніть свій милостивий погляд на цю річ! Це хитромудра пастка: другий портал встановлений в озері, і якщо риба, приведена фатальною долею, неначе щіп, захоплений безжальним водоспадом, в нього запливає, її втягує в портал і вона опиняється тут!

Ерке з повагою подивився на пляму. Портал такого роду, що переносив лише потрібні речі, він раніше не бачив, тільки чув про нього і знав, що це був винахід Великої епохи фруктового побоїща.

(Почалося все з того, що відомий математик Сеам, який вивчав заплутану систему числення зниклої цивілізації, одного разу поїхав в експедицію. У джунглях він ліг відпочити під невідоме фруктове дерево, і там його стукнуло по голові плодом, після чого він нарешті здогадався, яким методом треба робити для цієї системи розрахунки. Власне, рослину, під якою він відпочивав, так і назвали — Древо Пізнання різноспіральної системи числення.