Жалоба

Три дні після візиту злощасного посла Ерке прожив, як у Баст за пазухою. Життя почало входити в русло, і в ньому навіть з'явилося щось, схоже на розклад.

Першим пунктом стало полювання. Напівпрозорі різнокольорові пташки в саду виявилися мікрохвильовими папужками; пані Мізукі шепнула, що воні найсмачніші з п'ятої до половини шостої ранку і що їх розплодилося стільки, що «за них не сваряться». Наступного ж дня Ерке впіймав і з'їв парочку (на смак вони чомусь були як мармелад), потім ще одного хотів віднести імператору, але засоромився. Може, навіть для таких візитів є регламент особливий чи ще щось.

З іншого боку, Ерке вже знав, що пані Мізукі носить цих папужок тільки пані Рельшен, а імператор, виходить, так і живе сиротливо — без мишок, без пташок. У людському образі ці думки здавалися дурними, але в котячому вони неабияк засмучували.

Ще одним ранковим ритуалом стало спостерігати, як імператор, стоячи на балконі, годує батонами дракона або п'є каву, або як феї на маленьких, з долонь, гелікоптерах приносять йому пошту. В ці хвилини Ерке щосили розпушував хвіст і терся головою об віконний одвірок, але більше нічим звернути на себе увагу не наважувався.

Потім був сніданок, тобто час поблукати по залі з чашкою кави та бутербродом, побалакати зі знайомими або познайомитися ще з кимось. Ерке вже почав перейматися місцевими історіями, плітками та чужими справами — адже цікаво, наприклад, чи вдасться Джеору підібрати правильне добриво для дерева-привида, а Унгу — виплавити астральний магніт. І дослідження, і історії, і навіть помилки тут були набагато цікавішими, ніж у старому НДІ, так що часом Ерке здавалося, що він звалився в цілу бочку сметани.

Потім була робота. Більшість часу він проводив з Даном та Оллі, але нерідко допомагав з розрахунками та іншим. Чіткої обідньої перерви тут не було, зате був той самий постійно накритий стіл, з якого можна було щось перехопити за бажанням. Проте вже вечері завжди були загальними; після них можна було погуляти чи ще попрацювати, а перед сном зайти до Оллі, щоб подивитись новий випуск детективного серіалу «Комісар тиранозавр Рекс». Вже скоро Ерке почало здавалося, що тепер так буде завжди.

Але вранці четвертого дня на мешканців гарему обрушилося нещастя.

До речі, вечір перед цим був відмінним: імператору подарували коштовне вино, яким він щедро поділився з усім гаремом. Кожному дісталося потроху, звісно (втім, кілька крапель крапнули навіть у калюжу), але потім у справу пішли й інші вина.

Потім усі хором співали «Косив Ясь конюшину», потім Ерстейл та гарна ельфійка дуетом виконали «Ти ж мене підманула» і загалом усе пройшло страшенно весело. Ерке тільки на хвильку засмутила дивна чорна пляма, що знову виникла на підлозі, але вона майже відразу зникла, і він про неї забув.

А ось наступний ранок з самого початку був якимось похмурим. Жодну папугу зловити не вдалося, а головне — імператор на балкон не вийшов, через що настрій зіпсувався остаточно. Ерке подумав, що в нього похмілля після вчорашнього, і що треба якось примудритися його відвідати. Роздумуючи, як би це правильно зробити, він зайшов у їдальню і побачив, що замість стінгазети там висить оголошення з двох слів:

АОШ ПОМЕР

Ерке жодного разу не чув цього імені, але мабуть, цей Аош був кимось важливим, оскільки від дошки лунали стогін, голосіння та прокляття. Розгублено покрутившись, він побачив Дана та Оллі.

— Що трапилося?

— Аош помер, — похмуро сказав Дан. Вигляд у нього був, як пильним мішком стукнутий.

— Я зрозумів, але хто це?

— Наш підопічний, — Оллі дістав носову хустку і похмуро кинув її у рот, — х'на тепер.

Ерке на мить замислився.

Дано:
- помер якийсь «підопічний»;
- але ніхто не плаче;
- але всі засмучені чи розсерджені, мається на увазі «хана».

— Від нього залежало щось важливе?

— Та нічо від нього, падлюки, не залежало, — пробурчав Дан. — У нашого гарему над ним шефство було, на кшталт як у зоопарку. І за цими ж правилами ми його і ховати повинні.

— І-і в чому проблема? Не нас же з ним поховають, він же просто підшефний?

Оллі зняв з найближчого кактуса якусь записку, скомкав її, з'їв і пробурчав:

— У Аоша двісті вісемдесят одна тисяча і вісім очей було, з'жився, п'длюка. Вони щороку по оку відрощують, а у ц'го що ні р'к, то десяток.

— А за традицією їхніх земель на кожне око монетку тепер треба. Вручну, — похмуро продовжив Дан.

— Так! — кашлянув Ерке, — Вручну?! Стоп, а нас тут скільки?

— Сто дванадцять з тобою, — озвався Дан майже зловтішно.

— Але ж це буде… Це…

— Отож. Понад дві з половиною тисячі окомонеток на кожного. І зваж, ці очі знайти ще треба, там все не так просто. — Він зітхнув. — Хоч одне добре, може, на мангалі політати вдасться.

— Е?

— Ну, пані Міра любить готувати. Захотіла якось сама мангал зробити. В журналі модель знайшла, типу як зорельот. Тупо прямокутний ящик такий із крильцями, зрозумів? Ну, вона зробила, усім сподобалося. Потім ще деталь прилаштувала, потім ще. Фіг його знає, як воно так вийшло, але в результаті вийшов справжній невеликий зореліт. З кухнею розміром у три футбольні поля та 674 типами поверхонь для обробки різних продуктів, у тому числі їх кваркуванням за просторовою кореляцією. Правда, на всіх місця там поки що не вистачає, так що зазвичай тільки начальство катається, крім Ейрстейла, та й хто в хорошому плані відзначився. Інші на простих тарантайках.

Нової інформації було надто багато, її треба було вкласти в голові, і Ерке тільки запитав:

— А Ерстейл чому на ньому не літає?

— Та хто їх, ельфів, знає. Каже, що Елберет Гінтоніель цей чайник не схвалила.

Куди у фіналі останньої фрази пропала частка «би», Ерке вирішив не питати.

Сніданок уперше був спільний і за столом. Імператор сидів, підперши голову рукою, і дивився на свою тарілку з такою огидою, ніби там було накреслене темне майбутнє всієї імперії. Для пані Рельшен поєднання вчорашніх веселощів і сьогоднішньої новини, мабуть, теж виявилося важким ударом: старша дружина була незвично блідою і сиділа, притиснувши до скроні запітнілу пляшку пива.