Приїхали

Світанок був свіжим і ясним, а повітря надзвичайно смачним.

Ерке почуяв усе це крізь сон, навіть не розплющуючи очей. Потім подумав, що ось-ось прогримить вибух і настане час вставати. Потім згадав. Притиснув вуха до голови, уткнувся носиком у стінку переноски, і вирішив нікуди не виходити, а натомість вирішувати в умі рівняння. Числа заспокоювали — вони були чесними і надійними, не те, що ці зрадни...

Знизу пролунав вибух.

Серце стиснулось; на мить Ерке здалося, що переїзд був просто поганим сном і зараз він прокинеться вдома, як завжди. Втім, одразу ж десь знизу пролунав крик: «Ах ти вилупок!», який у традиції їх НДІ якось не вписувався. Ерке нагострив вуха: голос був жіночий, і це безперечно був найнижчий, найглибший і найпрекрасніший жіночий голос, який він будь-коли чув. Раніше він не особливо прислухався до будь-яких голосів, помічаючи тільки сенс сказаного, але цей точно виходив за рамки. Графіком його можна було б окреслити як…

— За кисневим балансом хто слідкувати мав, а, бевзень чмекнутий?!

Навіть з урахуванням того, що Ерке майже нічого не зрозумів (мабуть, місцева термінологія), цей чарівний жіночий голос хотілося слухати ще — та й взагалі життя раптово здалося не таким уже й поганим. Ті ж люди і, судячи з контексту, — ті самі проблеми. Так чи інакше, наважившись, він позадкував назад, відштовхнув попою дверцята переноски і вибрався назовні.

Кімната була простора, світла і дуже порожня — тільки ліжко, стіл і стілець, що сиротливо скупчилося в кутку, ніби хтось планував поставити сюди ще обладнання для середніх розмірів лабораторії. Зате вікно виходило в сад — принаймні, звідти втішно пахло травою, квітами та листям… і, здається, якоюсь іншою кішкою.

Вигнувшись, щоб розім'яти спину, Ерке обережно пройшовся по столу і визирнув у вікно. За стінами будинку він з подивом і радістю побачив навіть не сад, а справжній зарослий ліс з величезними старими деревами та непролазними чагарниками. Виглядало це так привабливо, так що Ерке вже зібрався було стрибнути на найближче дерево і побродити на природі, як у двері постукали: звук був різкий, владний і абсолютно адміністративний.

Панічно зістрибнувши на підлогу і перекинувшись у людину, Ерке нащось схопив у руки переноску, ніби вона могла захистити його від реалій нового лячного життя, і пискнув:

- Увійдіть!

Двері безшумно відчинилися, і в кімнату зайшов — подумати лише! — справжнісінький ельф (одного разу Ерке бачив такого в атласі рідкісних народностей): високий, стрункий, з довгим темним волоссям, заплетеним у складні коси. З концепції того видання вибивалися лише трохи підфарбовані очі та довгі сережки у вухах — проте щось смутно підказувало, що з ідеєю гарему це якраз поєднується.

Але головне, що стало бальзамом на душу — це окуляри в товстій роговій оправі і пухка папка в руках: такі знайомі й зрозумілі речі, що Ерке навіть невпевнено посміхнувся. Ельф зміряв його офіційно-дружелюбним поглядом, начебто подумки привласнюючи інвентарний номер, поправив окуляри і люб'язно повідомив (як і належить, неймовірно співучим і мелодійним голосом):

— Добрий ранок! Мене звуть Ерстейл і я радий вітати вас у гаремі Великого Імператора. Сьогодні я допоможу заповнити всі необхідні папери. Відкриємо трудову, підберемо інвентар та інше, після чого ви зможете приступати до обов'язків.

Слова «папери» і особливо «трудова» заспокоїли Ерке остаточно — та й бачити перед собою справжнісінького живого ельфа, причому такого гарного, було дуже пізнавально і незвично, і взагалі. Вимагало уточнення лише одне.

— Мені, власне, ніхто не сказав, якими будуть мої обов'язки...

Якусь мить Ерстейл безвиразно розглядав його, потім церемонно посміхнувся:

— Якщо бажаєте, можете скупатися і переодягтися після дороги, після чого чекаю на вас у своєму кабінеті. — Розкривши папку, він дістав звідти щільний глянсовий лист, вийняв з-за вуха ручку, швидко поставив на аркуші два хрестики і простяг його Ерке. — Ось план приміщення, кабінет та вашу кімнату я позначив.

Він повернувся, щоб вийти, але Ерке, переступивши з ноги на ногу, зніяковіло зітхнув:

— Вибачте! Я просто нікого тут не знаю зовсім. Все так дивно сталося. Мене, здається, на обладнання поміняли. А ви тут як опинились?

Ерстейл зупинився, якусь мить ніби повагався, потім повернувся і спокійно відповів:

— Мене не міняли. Просто потрібно було когось відправити і мої... родичі, що славляться зоркістю, вирішили, що найкраще підійду я.

Чемно посміхнувшись, він ще раз поправив окуляри і граційно виплив за двері.

Ерке провів його задумливим поглядом.

Роздивившись по сторонах тепер уже в людському вигляді, він побачив складений на ліжку одяг. На мить промайнула страшна підозра, що той буде якимось дивним, але вбрання виявилося більш ніж лаконічним і скромним: футболка та джинси. Шкода, що не костюм з краваткою, але і так зійде. Після подальшого огляду кімнати у її протилежному кінці знайшлась ванна кімната.

Нарешті, привівши себе у відносний порядок, Ерке наважився визирнути за двері — і тут же, як громом уражений, застиг на місці.

Там був величезний й височенний хол з дверима по колу. Мабуть, дизайнер, який вигадував його інтер'єр, за основу взяв слово «млосний»: принаймні, про це говорили фонтан у центрі, маса квітучих рослин у діжках, і навіть парочка альтанок із складним різьбленим візерунком. Однак, певне, в якийсь момент щось пішло не так: зараз це приміщення нагадувало лабораторію вченого-роздовбаня, в якій стався вибух і яку після цього негайно окупували представники ексцентричної богеми.

Фонтан і всі діжки рослин були густо вкриті формулами, уривками віршів, карикатурами, освідченнями і лайками, а гілки рослин у діжках — обвішані саморобними ліхтариками всіх видів і мастей, паперовими фігурками та просто маленькими аркушами паперу. Найбільше стікерів було на величезному кактусі поруч із фонтаном (Ерке, до речі, запідозрив, що у початковій версії дизайну кактус теж не передбачався).