Вершники

Цю музику Ерке запам'ятав надовго, якщо не назавжди. Він думав, що достатньо буде будь-якої мелодії — головне, щоб «перший ангел» відзначився, так би мовити, — але помилився.

Під захоплені вигуки гойдалки опустилися ще трохи і зупинилися метрів за п'ять від підлоги. Вони були зі спинкою та підставкою під ноги (Свен явно розстарався). Ерстейл сидів трохи боком, опустивши голову, так що волосся прикривало частину обличчя, і злегка пестив стійку прикріпленої збоку невеликої арфи.

Ерке швидко відчинив чергову клітку і зупинився послухати.

Коли шум стих, Ерстейл трохи посміхнувся і торкнувся струн. На подив Ерке, спочатку він просто повторив ту огидну мелодію, яку раніше грав оркестр — це було дивно і неприємно, але звук гіпнотизував, так що в залі навіть шепоту не виникло.

Потім музика стала складнішою і ще потворнішою — якимось чином вона була і про клубок коренів в підземеллі, і про всі минулі бали, і про труну, і про вбиту маму Беок. Ерке мимоволі згадав, як на початку його перебування у гаремі Ерстейл грав «структуру звіту» — зараз же він, мабуть, грав структуру замку, і від цього розуміння велетенські мурахи перебігали по шкірі.

А потім у моторошній мелодії з'явилися нові ноти: водночас веселі й хижі, набагато сильніші, які просочилися в першу мелодію і почали — спочатку начебто непомітно — ламати її. Ерке знав, що це було про їхній гарем; ця музика говорила: «Ми смішні, ми милі та кумедні — але ми розірвемо тебе на шматки, якщо ти образиш когось із нас або станеш у нас на дорозі». Нові ноти ставали все сильнішими, захоплювали все більше невидимого простору, так, що музика перетворювалася на нищівний шторм, на поцілунок війни, розділений на всіх — і у фіналі вона остаточно поглинула першу мелодію, закінчившись справжнім звуковим феєрверком.

Після кількох секунд тиші спалахнуло звичайне світло (в центрі кімнати на цей час вже з'явились ящики з попкорном, бутербродами та напоями). Гості виглядали враженими, але натхненними. Майже всі вони стояли нерухомо, дивлячись на гойдалку і переводячи подих, тільки один рудий кентавр гарячково стукав клавішами дивного приладу на кшталт міні-телеграфа.

Потім хтось один заплескав, і це ніби прорвало греблю: весь зал (крім нечисті, що скупчилася за троном) вибухнув громовими оплесками; аплодували навіть деякі слуги, що залишилися серед гостей. Ерке спробував упіймати погляд Ерстейла, але той, притулившись щокою до ланцюга, невідривно дивився на імператора.

Коли овації трохи вщухли, Ліе струснула головою:

— А тепер розпочнемо наше шоу! Перше завдання найпростіше — не злякатися. Гості можуть покинути зал просто зараз, але для тих, хто залишиться, будуть конкурси з кльовими призами. А тепер привітаємо наш Голод!

Вона вказала рукою на Чандраканту. Та спершу вклонилася, потім стала дибки на механічних ногах і сліпуче посміхнулася:

— Пригощайтеся, прощу.

Це послужило досить наполегливим запрошенням до столу: гості-кентаври тут же накинулися на частування.

Ерке тим часом повернувся до кліток із феєчками. Відкриваючи клямки, він знову мимоволі подумав про зіграну Ерстейлом структуру замку та структуру його знищення. Добре було б попросити озвучити так пару теорем — і самому послухати корисно, і на вченій раді вони могли б шикарно разом виступити. Або самому треба навчитися так грати: менестрель-математик непогано звучить. Менестріль-оперативник-математик, ось. А для демонстрації синусоїди в одній із цих теорем можна було б запросити кордебалет.

А ще закралася думка, що добре було б випросити у Ерстейла музику про себе, послухати свою власну структуру у його баченні. Це здавалося привабливим, але чомусь і страшним.

— А тепер... — Ліе широким жестом вказала на двох Вершників, що залишилися.

Кивнувши, імператор нахилився за спину Рельшен і потягнув блискавку на її сукні (гості-кентаври витріщили очі). Плавний жест, однак, перервався на середині — мабуть, застібка заїла. Усі затамували подих. Нахмурившись, імператор посмикав блискавку ще раз. З зали почулися схвильований шепіт і окремі вигуки.

— Та ти що, з ганчіркою впоратися не можеш? — обурився через трон якийсь принц.

Всі в залі повернулися і подивилися на нього з великим осудом; з усіх боків почулося сердите «Тебе забули запитати», «Дивіться, хто в нас такий розумний знайшовся» і «Мовчи, поки не добили».

— У застібку щось потрапило, — пояснив імператор крижаним голосом. Нарешті він щось притримав, потяг сильніше — і сукня спала на підлогу.

Чорно-червона броня під ним мала чудовий вигляд: захоплено видихнули навіть ті, хто явно розраховував на інше видовище. А потім Рельшен потягла поводи, змусивши руду конячку стати на дибки — і одним рухом зірвала з її шиї стрічку із захисними знаками.

Димно-чорний кошмар з вогненною гривою і палаючими провалами очей виглядав, що й сказати, ефектно — назад шарахнулися навіть гості, які мали захисні знаки, нечисть й зовсім як вітром здуло, лише двері за троном грюкнули.

З гостей-кентаврів зал покинули лише троє чи четверо (при цьому Ерке здалося, що народу в залі дивним чином стало навіть більше, ніж раніше). Інші, коли перший переляк пройшов, подалися ближче, не забуваючи прихоплювати дорогою частування. Деякі з них хоч і нервово, але сміялися.

Намагаючись не відривати погляд від входу, Ерке дістався останньої клітки і, не дивлячись, відкрив засувку.

— Дякую, — пролунав ззаду тоненький саркастичний голосок. — А тепер будеш люб'язний зламати мені шию? Мені крило пошкодили, коли ловили, так що до своєї галявини вже навряд чи дошкандибаю.

Озирнувшись, Ерке побачив уже знайому феєчку. Та з філософським виглядом сиділа, обхопивши руками коліна, і з цікавістю дивилася на Рельшен.

— Але тільки вб'єш мене, коли все скінчиться вже, гаразд? Хочу доглянути. А підкови у тієї кентавриди круті були, такі блискучі. Наче прям Попелюшка.

Ерке розгублено засунув руку в клітку і витяг фею назовні. Для вкрай ефемерного на вигляд створіння вона виявилася несподівано і приємно важкою.