12:00

— Ми не вороги, — швидко й лагідно сказав Ерстейл. — Ви Атіса? Ми просто хотіли поговорити з вами.

Кентавр зщулився ще більше.

— Ви прийшли нас усіх вбити. Мені ворожіння сказало!

Перезирнувшись з Ерке, Ерстейл терпляче промовив:

— Особисто вас ми вбивати не збираємось. Ми шукаємо інформацію по дереву, яке тут росте корінням нагору.

— Ви хочете його знищити?

— Так. І давайте поговоримо швидше, за нами скоро можуть прийти.

Атіса нарешті покинув свій притулок. Недовірливо поглядаючи на гостей, він відігнув одну з дощок у шафі і, покопирсавшись у схованці, витяг цупкий аркуш паперу.

— Ось... Я намалював коріння, де бачив його у стінах. І я знаю шлях униз, ну, я іноді заходив туди. Я там облаштував укриття для спостережень.

Папір, звісно ж, схопив Ерстейл — Ерке залишалося тільки заглядати через його плече. На аркуші був коряво намальований замок, заповнений тонкими лініями та подекуди червоними хрестиками. Ерстейл тицьнув в один із них пальцем:

— Що це означає?

— Вузли, звідки дерево підживлюється. Там привидів найбільше. І наші іноді гинуть, і тіла їх висихають наче одразу. А іноді Аґнес відправляє тих, хто провинився, вниз, у підвали, і вони не повертаються. Я, ну, сюди сам напросився, ну це хотів розслідувати власне...

У цей час у коридорі почувся гуркіт копит, що швидко наближався, ніби кілька кентаврів мчали там галопом. Потім двері різко смикнули. Ерке та Ерстейл швидко переглянулися — тепер, коли господар знайшовся, барикада перетворилася на компромат. Ерстейл прошепотів:

— Звідси є інший вихід?

Не встиг Атіса відповісти, як за дверима закричали:

— Вони точно тут! Схопимо і розповімо їй!

Ерке почув ще й писк: мабуть, кажани, так і не добившись уваги Аґнес, все ж таки знайшли комусь донести.

— Там кажани!

— Я чую, — спокійно обізвався Ерстейл, витягаючи і розкладаючи арбалет.

— Ну, навіть якщо цей принц розглянув фото, з нас який попит? — Ерке, втім, також вихопив перпендикулярум.

У двері грюкнули копитами, тож імпровізована барикада трохи від'їхала убік. Атіса позадкував.

— Я стояв за спиною володаря. Може, також потрапив на фото. Або вони просто вголос напищали, що ми з ним заразом, — знизав плечима Ерстейл. — Тепер діємо за планом СПС, тобто стріляємо на поразку, як стоїмо, тобто ваш сектор праворуч, мій ліворуч. Сподіваюся, крім нього та підручних, інші поки що не знають.

Ерке прицілився у бік дверей, відчуваючи, як серце б'ється десь у горлі. Втім, страх за Ерстейла був набагато більший, ніж за себе: при дев'ятнадцяти життях все не так погано, а от…

Після нового удару барикада відлетіла убік і двері з гуркотом відчинилися. Ерке одразу ж вистрілив і з переляку потрапив незнайомому кентавру точно в чоло. Той миттю розсипався попелом, як і його підстрелений Ерстейлом сусід.

Однак радіти не було часу: за мить у кімнату галопом влетів принц, причому і куля, і болт просто відхилилися від нього в сторони, ніби від невидимого щита. За ним під цим прикриттям у кімнату вдерлися ще двоє нападників.

Щоб досягти Ерстейла, принцу знадобився один стрибок. Ерке перекинувся і кинувся вперед, намагаючись вчепитись йому в обличчя, але не встиг: через секунду принц схопив Ерстейла за руку і раптом розсипався попелом, так що Ерке пролетів мимо. Потім усе остаточно змішалося: навколо били копита, він стріляв, щось перекидалося і скрізь літали аркуші паперу. Щоб розправитися з нападниками, їм знадобилося всього кілька секунд, але вони здавались нескінченними.

Нарешті все стихло. Ерке якийсь час дико озирався на всі боки, потім, видихнувши і опустивши зброю, стривожено підскочив до Ерстейла:

— Ви не постраждали?

Ерстейл, що зацікавлено розглядав свою ліву руку, мовчки похитав головою.

— А як це ви зробили? Це також ельфійська магія?

— Ні. Гадаю, пані Ліе права і наш Апокаліпсис вже близько. Нечисті безумовно не варто торкатися янголів. А от решті, гадаю, може піти на користь.

Він простяг руку до Ерке — і ледве встиг доторкнутися до шкіри, як з долоні того зникли щойно отримані подряпини. Вони майже мимоволі усміхнулися один до одного — а потім, озирнувшись, помітили білі кінські ноги, що сумно стирчали за перевернутим столом.

Поки Ерке допомагав Атісі підвестися, Ерстейл, який поспіхом згрібав у купу журнали, що сподобалися, процідив:

— Так. Зараз кажани ще когось попередять і за нами прийде армія. Ідемо. Мені треба на гойдалку, тільки, — він подивився на свою долоню, що трохи світилася, — спочатку потрібно поговорити з володарем, попередити про Беок, щоб він її не обіймав на прощання чи щось подібне. Оскільки він Смерть, його дотик сьогодні буде вбивчим для всіх, крім інших Вершників. Йдемо. Я знаю, як його знайти.

Скоро весь видобуток запакували у хом'яка і компанія вислизнула назовні. Еркеі стало ніяково — здавалося, що коридор став більш вузьким, а тіні густішими. Атіса трохи провів їх коридором, потім звернув в одну з кімнат. Та була завалена зламаними меблями; в її кутках щось стогнало, шкрябало і шаруділо. Атіса шепнув:

— Тут є вихід на таємні сходи вниз. Так ми, ну, зріжемо шлях і не натрапимо на варту. І намагайте не шуміти, бо тут метелики завелися.

Ерке про всяк випадок намацав ручку пістолета:

— А що за метелики?

— Ну, знаєте, у деяких видів для відлякування ворогів очі там або хижі морди на крилах з'явилися, а у цих малюнок у вигляді екзистенційної кризи та марності буття, — почухавши потилицю, він шепнув: — Я так навіть одну із засудженням соціуму бачив.

Нарешті вони дісталися сходів і почали опускатися вниз — причому Ерке зазначив, що пересувався Атіса цілком упевнено, хіба що міцно тримався однією рукою за поручень. Може, й вдома сходи перебудовувати не доведеться?

До них знову почала долинати музика із зали. Криків і метушні чути не було, проте місцеві сили явно активізувалися — їхній шлях дедалі частіше перетинали привиди, а по кутках і навіть у стінах було чути шелестіння, наче щось гігантське прокидалося довкола.