Прибуття

В очікуванні «хресної» Беок сиділа під деревом, перебираючи зерна арабіки та робусти (вона добряче нервувала, тому зсипала в миску, що під руку підвернулося). Концентрація на руках заспокоювала, як завжди. Вже настали глибокі сутінки, і селище здавалося вимерлим, тільки десь вдалині вив пес.

Коли з боку поля почулися вогкі кроки, як ніби там було болото, а не суха земля, Беок тільки глибоко вдихнула, намагаючись не звертати увагу на крижані вузли, що миттю скрутилися в обох животах. До останнього була надія, що цього візиту вдасться уникнути, але що ж тепер.

Кроки наближалися, і разом з ним — запах рослинної гнилі, що поступово густішав. Незабаром миску висвітлило тьмяне жовте світло. Беок не стала підіймати голову, і зараз бачила тільки з'їдені гниллю копита.

— Ти вже подумала? — голос був вологим, ніби хтось скоріше чавкав, ніж говорив.

— Так, — відповіла Беок, докладаючи всіх зусиль, щоб голос звучав твердо. — Я принесу жертву цієї ночі.

— Правильно, — долинуло з-під каптура. — Ти маєш принести в жертву самозванця. Аґнес буде нам добрим союзником.

Беок кілька секунд помовчала, перекладаючи в миску вологі від поту зерна, потім відкашлялася, щоб вигнати з горла жалюгідні ноти, і досить сухо відгукнулася:

— Я збираюся віддати тобі силу Аґнес. Хіба мало цього?

— Так. Жива, тобто активна, вона принесе більше користі. Вбий самозванця.

Про те, що Аґнес убила її власну матір, навряд чи мало сенс говорити. Гарбузку треба було перехитрити, але давати свідомо хибну обіцянку Беок боялася — невідомо, яка сила могла бути в таких слів. На жаль, нічого іншого путнього в голову не йшло, а пауза змушувала панікувати і плутала думки ще сильніше.

Гарбузка відчула її наміри. Здається, повертати на шлях істинний цю дурепу було марно: залишалося послабити її тіло і волю, зробити так, щоб після повернення та зламалася перед Аґнес. Гарбузка уже почала випускати з тіла стебло з запаморочливим пилком — але в цей час неподалік почувся голосний жіночий регіт і стукіт копит.

Беок схопилася на ноги і, задкуючи, крикнула:

— Обережно, вона тут!

Гарбузка засичала, але зі зрадою Беок вирішила розібратися пізніше: спочатку треба було як слід зустріти гостей.

Тупіт наближався з неприродною швидкістю і за кілька секунд у двір влетіла руда кобила з двома жінками на спині — причому попереду сиділа самозванка, виряджена в блискучу сукню. Гарбузка скинула руки, запустивши в неї зелений потік заклинання — але він спалахнув і розтанув, тільки на лобі жінки коротко блиснув знак на кшталт пташиної лапки.

Вершниці зістрибнули на землю; незнайомка з різнобарвним волоссям вихопила якийсь агрегат, припала на одне коліно і закричала:

— Ану ще раз, я сфоткати не встигла!

Гарбузка від несподіванки вдарила знову, але відразу ж замружилась від спалаху світла з агрегату. Випускаючи шипасті мацаки, вона прошипіла:

— Ви за це поплатитеся! Понаїхали тут!

Тут хресна, що понаїхала, дуельним жестом вихопила з-за пояса якусь невелику штучку; через мить з неї з гудінням висунулася яскраво-синя й ніби наелектризована фінка. Заволавши: «Секунду, я повинна зняти мочилово хресних фей!», різнокольорова кинулась убік.

Цього Гарбузка не чекала. Вона вдарила зеленими плетями-мацаками, але самозванка легко ухилилася від них, підсмикнула поділ блискучого плаття і відповіла такою вертухою з ноги, що перед очима у Гарбузки спалахнув сонм сліпучих зірок; ще через секунду їй під ребра встромилася світлова фінка. Цей удар зруйнував вузол втілення — і розсипавшись клубком тіней, Гарбузка відповзла на поле.

Обидві жінки розреготалися, давши п'ять один одному. Беок не зводила з них очей: ідея жити з подібною компанією здавалася дедалі все більш лячною і все більш прекрасною. Потім хрещена закурила і легенько штовхнула різнокольорову:

— Так, тепер у темпі, вдягай маску й шуруй за каретою, — затягнувшись, вона звернулася вже до Беок: — Ця зараза тебе не поранила?

Та стрепенулась:

— Вона хоче забрати вашого... нашого... його.

Хресна лише відмахнулася:

— Не сси. Ой бляха вибач, — кашлянувши, вона ніжно продовжила: — Не турбуйся, миле дитя. Наш володар надто могутній, щоб з ним могли впоратися подібні дрібні темні сили. Не засмучуйся — ми принесемо їй заплановану жертву, захоче вона чи ні. Договір буде розірвано, а спробує лізти після цього — пошкодує. А тепер готуйся до поїздки на бал. До речі, ти павуків боїшся?

— Ну… не дуже.

— Це добре.

…Метушня з перевдяганням, приклеюванням підків і сіданням до пекельного вигляду карети тривала хвилин п'ятнадцять, але нарешті все стихло.

Гарбузка знову втілилася, дивлячись услід. Здається, час останньої битви настав і для неї. Потрібно підняти всіх мертвих. Беок загине, щойно тільки повернеться.

***

Гостям Аґнес уперше було весело на балу. Коли олень тільки почав ганяти Джеора кругами, вони тихенько посміювалися і пирхали, коли нарешті загнав на якусь декоративну тумбу-колонну, вже реготали відкрито. Сміх освіжив їх і ніби змусив забути про власний статус жертв, так що після закінчення переслідування більшість присутніх з виглядом «А пішло воно все» потягнулася танцювати.

Тим часом олень пройшов навколо тумби, відпочиваючи. Ерке все ще сміявся. Він був у веселому збудженні від погоні — зрозуміло, що реальної загрози для Джеора не було, до того ж кататися верхи галопом було приємно. Він притиснув голову до рога, щоб поділитися спостереженням про гостей, але не встиг нічого сказати, як імператор звернувся до нього першим: «Знаєш, у такі моменти я згадую історії двох смертей».

Відчуваючи, як усмішка миттю злетіла з лиця, Ерке щільніше притулився до рога чолом. «Одна смерть – це смерть мого наставника, алхіміка, у якого я навчався за молодістю. Той був прихильником теорії, що людям, які добре знаються на професії, обережність і перестраховка не потрібні, тому що їхня компетентність досягає рівня, коли будь-яка небезпека стає очевидною і ясною. Коротко кажучи, мене одного разу врятувала лише відсутність, тому що, як виявилося, він таки не знав про один маленький аспект однієї реакції, тоді ще не відкритий».