Світська

Зал освітлювали розташовані по периметру лампи. Стіни були декоровані ліпниною у вигляді троянд і клітками начебто з квітковими феями. Тут пахло гниллю, як у підземеллі, тільки слабше, а мало не з усіх боків сочилися холодні протяги.

Потім Ерке глянув у бік оркестру — і мало не впав зі спини оленя. Там грали суцільно кентаврські скелети, та не прості, а розташовані всередині привидів — мабуть, своїх же. Інструменти були частково вмонтовані у верхні та нижні ребра музикантів, а частина струн просто прикріплювалася до кісток та тяглася між різними скелетами.

Ерстейл поставив ціпок імператора біля входу, після чого їх група попрямувала до трону Аґнес. Запах гнили тут був найсильнішим, а протяги наче липкими.

Зараз Ерке довелося робити над собою зусилля, щоб зберегти шанобливо-захоплений вигляд: все-таки спосіб життя (вірніше, смерті) явно наклав свій відбиток, і, попри гармонійні риси обличчя, Агнес виглядала моторошно. На щастя, у привітанні йому брати участь не довелося, тільки посидіти з побожним виглядом, поки Ерстейл висловлював захоплення від імені всіх новоприбулих. Тим часом Ірінг напівголосно, але особливо не ховаючись, доповів Текео «про вбивцю». Той миттю все зрозумів і підхопив гру, вже сам переказавши Аґнес новину про поміченого неподалік найманця. Вона сріблясто засміялася:

— О, я впевнена, це хтось із тих заздрісниць його підіслав. Нічого, впевнена, побачивши мене, він змінить свою думку. Так завжди буває.

Нарешті Свен отримав дозволи на підготовку зали до «виступу артистів» і вони змогли відійти.

Ерке з імператором майже відразу залишилися одні — Ерстейла потягла за лікоть руда гаремна дівчина, що прийшла з першою групою, Свен помчав у своїх справах, а Ірінг затримався біля Аґнес.

Ерке намагався зосередитись на справі та на навколишніх — хоч і гидких — дивах, але його увагу цілком і повністю захопило відчуття оленячої спини між ногами і рогів у руках. Імператор тим часом попрямував до примарно-скелетного оркестру і встиг пройти кілька метрів, перш ніж їх гукнули.

Озирнувшись, Ерке побачив, що за ними ув'язався один із принців-кентаврів. У нього були примружені очі й довге обличчя, на якому досить дивно виглядали пухкі, примхливо відстовбурчені губи. У руках принц обертав такий довгий мундштук, що той був більше схожий на тростину. Кентавр з усмішкою зміряв Ерке дуже неприємним поглядом.

— То ви з гаре-ему?

Щулячись під смердючими холодними протягами, Ерке машинально смикнув камзол. Рельшен казала, він був просякнутий складом, що приховує запах перевертня, але зараз раптом захотілося, щоб той був міцнішим.

— Так. Вашшство.

— М-м-м, як цікаво, — за новий погляд йому захотілося видряпати очі. — А у вас бувають о-оргії?

Ерке трохи підвів очі, намагаючись згадати слово.

— Ну, — принц посміхнувся, — збочені веселощі.

— А, це. Звісно. Минулого тижня ми з друзями грали у «вгадай слово», мені випало зображати другий парадокс теореми Нека.

На кілька секунд принц завис, потім підозріло запитав:

— Чому ваш олень регоче?

— Ну... то це порода така. Неаполітанський регочучий олень.

Принц з деяким трудом зігнав з себе збентежений вигляд і спробував зайти з іншого боку:

— А ви раніше спілкува-алися з вампі-ірами?

Ерке гарячково перебрав у пам'яті всю зазначену взаємодію, щоб не зовсім з нуля вигадувати. Те, як приблуду, що проліз в замок, вони всім гаремом на смерть заганяли, навряд чи годилося, як він сам вчився стріляти по місцевих вампірах з перпендикуляруму, теж; та й про останню подію з карикатурою і написом у відповідь «сам дурень» на дереві навряд чи мало сенс розповідати. Хоча…

— Ну так. Нещодавно був візит одного із представників місцевої діаспори до замку. Ми провели гостю активну екскурсію, заразом продемонстрували досягнення. Ще ваші одноплемінники дуже допомогли мені в опануванні зброєю. Зрештою, нещодавно у нас був обмін мальовничим мистецтвом, я отримав дуже цікавий аналітичний розбір своєї роботи.

— А ваш імпера-атор?

Ну, якщо під імператором розуміти Текео, що грав його роль, і гумову жінку, яку він цим вампірам підсунув…

— Так, він уважно ставиться до цієї теми. Нещодавно був спільний перфоманс, присвячений сучасному, — Ерке почервонів, але все ж таки твердо додав, — еротичному мистецтву. На думку одного з учасників з вашого боку, вийшло ульотно.

Тут голосу розуму нарешті дали рупор, і Ерке зрозумів, що від принца треба відбутися якнайшвидше, інакше він з Попелюшкою до ладу поспілкуватися не дасть. Той якраз усе з тим же мерзенним поглядом простяг до Ерке руку, ніби маючи намір поправити щось в одязі, але олень, смикнувши головою, відчутно врізав йому рогом по руці.

— Ай! — кентавр шарахнувся назад і похитав головою, спробувавши зобразити лагідний докір, хоч його очі спалахнули злобою, — вам більш слухняну тварину не могли дати?

— Ні, мені спеціально найшкідливішу й найдурнішу тварину дали, — лагідно відповів Ерке, відчувши несподіваний приплив натхнення. — Я ж блазень.

Принц вирячився на нього, потім, мало не сплюнувши, зник серед натовпу. Ерке видихнув, потім притулився чолом до потилиці оленя:

— Вибачте, будь ласка. Я...

Олень підняв голову, так що короткий відросток його рога торкнувся скроні Ерке, і в голову того ніби самі потекли слова: «Ти все правильно зробив. Молодець. А тепер подивимося, де решта, хочу перевірити, чи все гаразд». Озирнувшись, він першим ділом попрямував до Мізукі, що розмовляла неподалік з двома іншими принцами; потім знову притулився рогом до скроні: «До речі, сподіваюся, вже скоро я тобі покажу, якою я буваю твариною». Щасливо почервонівши, Ерке притулився чолом до потилиці оленя, мало не поцілувавши його.

Як з'ясувалося, у Мізуки було все чудово: обидва принци з засклянілими очима слухали гіпнотично-монотонну промову про пелюстки сакури на забутому віялі, Місяць, очереті в тумані, промені Сонця на лезі меча і блиск зірок на лусці коропа. Ерке вже дещо розумів в особливостях промов майбутньої сестри і зараз швидко зрозумів, що вона таким чином доносить думку «дорога пройшла нормально» у відповідь на необачне запитання. Він не міг не оцінити подібну віртуозність: вдома Мізукі зазвичай щадила співрозмовників, відповідаючи більш-менш коротко, але тут дала собі волю — причому в її хитромудрих конструкціях прозирав уже явний хтивий садизм.