Старт

День від'їзду був обурливо ясним і тихим — на думку Ерке, зараз їм би не завадили драматичні гроза і блискавки під настрій. Він одним з перших вискочив на вулицю у призначений час (ну гаразд, за годину до призначеного часу) і деякий час схвильовано й нетерпляче вештався поряд із замком. Неподалік щипали траву пегас і простенька руда кобила. Обидва були вже в повній збруї, вкритій магічними знаками (Ерке здогадався, що кобила, мабуть, була кошмаром, чию сутність до пори сховали від сторонніх). Під ногами в умовних коней крутилася зграйка сонних овець на чолі зі кремезним пихатим бараном.

Поступово біля входу збиралося все більше народу. Неподалік наче з повітря виник Текео — судячи з корони, саме він грав роль імператора на балу. Потім підійшли й Ейрстейл з Реґаром. Ерке зрадів — він чесно не заходив у секретарську останні дні, так що вже крапельку скучив.

Ерстейл вбиратися в ангельську тогу не став і був у чомусь на зразок білої довгої сорочки поверх білих штанів. Образ доповнювали розпущене волосся і відсутність окулярів — судячи з кольору очей, які з сірих раптом перетворилися на небесно-блакитні, їх замінили лінзи.

Ерке бочком підібрався ближче: говорити з Ерстейлом до закінчення тижня було ніби як порушенням обіцянки, але просто поставити риторичне питання в повітря, напевно, можна?

— Який баран красивий! Цікаво, це теж пані Ітка дала?

На щастя, вередувати і принципово відмовчуватися Ерстейл не став:

— Так, за великим блатом. Такий баран може навіть у летаргічний сон увігнати.

— Бе! — підтвердив той солідно.

Слуги почали носити із замку стоси коробок у блискучій подарунковій упаковці — лотерея для гостей, як пояснила Ліе. Ерстейл тим часом скривився, дістав з кишені невеликий флакон і з роздратованим виглядом закапав очі (питання, чому він не носить лінзи постійно, відпало у Ерке саме собою). Реґар тим часом підібрався до них ближче і критично глянув на флакон:

— Вам вистачить?

— Вистачить, дякую.

— Запасний взяли? Якщо що, я взяв. Запасні лінзи взяли?

— Взяв, дякую.

Ліе оперлася об Реґара:

— Тобі не говорили, що ти не його матуся?

— Чому це я не можу бути його матусею?! Мейротіель! Мейротіель, мене утискають!

У цей час до них підлетів трохи захеканий Джеор з великою коробкою. Усередині хтось шкрябався, тож Ерке мимоволі насторочив вуха. Джеор простягнув коробку Ліе:

— Тримай, це тобі для образу, тільки-но закінчив. Макроби.

Ліе відкрила коробку; Ерке, звичайно, теж сунув у неї ніс. Там вовтузилося кілька небачених істот розміром із щурів.

— Води додамо, вони ще більше розростуться, до рівня собак приблизно. Це бактерії, трохи вірусів, тобі як чумі підуть, хоч вони вже й незаразні. Усе, — Джеор озирнувся на імператора і поцілував Ліе в щоку, — мабуть, вже на балу побалакаємо, удачі.

Імператор наблизився; він весело помахував палицею довжиною мало не в свій зріст.

— Що, готові? Рельшен, голубонько, проведи Реґара до дому Беок і повертайся до нас. Решта, готуйтеся, зараз ідемо до замку. Моя група з підковами, нагадую: пропускаємо вперед першу світську групу, потім чекаємо сигнал.
****
По той бік порталу на них чекали глибокі сутінки і пронизливо-холодний вітер. Ерке потрусив головою й озирнувся. Вони опинилися на краю лісу. Скручені дерева зловісно поскрипували під поривами крижаного вітру; гілки деяких відверто нагадували артритні пазурі, а одне дупло було точнісінько як вишкірена паща розміром з драконячу.

— Тьху, дешевка яка, — пробурмотів Джеор, — Саджанці на лиходійському розпродажі «Все по 5» купували, чи що?

Перед ними був пологий спуск. Нижче темніла громадина замку з купою башт і шпилів; над ними кружляла величезна зграя кажанів. По три інші сторони від замку розстилалися поля.

— Так, — тихо сказав імператор, — ближче портал не відкривається, тож маємо що маємо. Моя група, ахтунг — бачите вхід з аркою ліворуч від нижнього вікна, що світиться? Он, там ще три кентаври стоять? Це вхід для слуг. Коли світська група розпочне шоу, нам треба щодуху бігти туди. Коли шоу скінчиться, всі вже мають бути всередині. Якщо когось спіймають, кажіть, що ви випадково відбилися від світської групи і приєднуйтесь до неї, потім вас Текео відправить із замку «за дорученням» — за можливістю йдіть у цю арку. Усі зрозуміли?

— Так, — відгукнувся Ерке хором з іншими. Потрібне місце він побачив швидко і тепер дивився на велике, вікно першого поверху: точно як у книжках про бали, воно було медово-жовтим, з чорними силуетами, що рухалися всередині. Музика долітала навіть сюди — втім, вона здалася Ерке моторошною, на кшталт похоронного фокстроту, якщо такий буває.

Ліе теж скривилася:

— Дупа. Гаразд, я свою музику прихопила, потім включимо. Замаялася, поки романтичний плей-лист для апокаліпсису підібрала, але нічо такий вийшов.

— Все-все, вперед, на вас уже чекають,— імператор легенько штовхнув її в спину. — Ідіть вперед і починайте веселитися, ми зробимо підкови і підтягнемося.

— Так, — Ліе обернулася до Рельшен, — я тебе на вході чекатиму, поки лотерейки роздаватиму і все таке, з підковами чекаю на кучера.

Ерке з Мізуки мовчки обійнялися, після чого вона пішла за світською групою, очолюваною Ліе і Текео. За ними троє відповідальних погнали сонних овець (їх вирішили не ховати — хіба мало, які забобони могли бути у закордонних гостей?).

Нарешті на узліссі залишилися імператор з Ерке, Рельшен, Ерстейл, Свен, Джеор і блідий Ірінг, який на нараді говорив про коней-напіввершників. У ніг Ерстейла нетерпляче рив землю копитом баран і, звичайно, сидів тер'єр. Пегаса і руду кобилу Джеор тримав на поводі; вогкий вітер розвівав їх гриви.
Ерке про всяк випадок перетворився — що непомітнішими вони будуть, то краще. Імператор зробив Джеору знак відпустити «коней» (їх під захисними чарами залишали в лісі до призову) і ткнув у його бік пальцем:

— Так, зарубай собі на носі — ми не тягнемо в замок будь-яку цікаву, дуже цікаву і навіть супер-цікаву гидоту. Ясно?