Підготовча 3

Після наради Ерке вирушив до себе, роздумуючи, як провести решту вечора. Він був задоволений, що напросився на відключення сигналізації, та й самопочуття тішило. Ну а прокляття... та що прокляття: відзначивши вдалу ідею, янголятко пропало, воно докучати не буде.

Зрештою Ерке написав листа С'япі та врятованим з лісу близнюкам. Про майбутню операцію розповідати, звичайно, було не можна, але така опосередкована розмова все одно заспокоювала — до того ж це був законний привід зазирнути в секретарську.

…Як виявилося, з висновком щодо «недокучливості» прокляття він поспішив: варто було тільки подумати про Ерстейла, як янголятко з'явилося знову — цього разу поруч із правим плечем.

— Ти не повинен нав'язувати йому свою компанію, — проспівало воно з м'яким докором. — Він сказав, що не хоче дружити з тобою. Ти маєш поважати його думку!

Ерке витріщив очі й обурено вдихнув — теж ще знайшовся порадник! — але озвучити нічого не встиг, оскільки від лівого плеча пролунав гугнявий голос чортика:

— Та ні дідька-ідька подібного! Він говорив, що «не друзі», а не що «не хоче»! Очі розуй, сліпандя! Сам подумай, нащо він узяв утую бризгалку? Що, він не міг гримнути на тебе адміністративно якось, щоб ти вже точно відстав? Він тут яке не яке начальство, він міг тобі просто заборонити його турбувати, так? Так! І дідька-ідька подібного він не зробив!

То була думка.

— Отож, що начальство! — обурилося янголятко. — До начальства треба ставитися з повагою!

Чортеня подивилося на нього, як на відсталого:

— Ти його ноги бачив?

Янголятко миттю стало аж інфрачервоним, а чортеня додало в бік Ерке:

— І згадай, після чого ви нормально поговорили?

Потім обоє зникли. Ерке почухав скроню. Ремарка про ноги, припустимо, була зайвою і непристойною (хоча суто об'єктивно, звичайно, все так), але над формулою «вдалої розмови» варто було подумати.

Відповідь прийшла одразу: смерть, проточна вода, випивка. Ерке замислився. Знову вмирати заради розмови — щось занадто, але, припустимо, можна взагалі поговорити на тему смерті. Проточна вода? Може, заманити його до фонтану в загальному холі? Хоча ні, з м'яким і лагідним ерстейловим характером занадто складно. Гаразд, річку можна просто намалювати (Ерке взявся за один з листів).

А випивка... Ну, можна запитати, чого йому хочеться, і потім за цим сходити на кухню або куди там. Раніше Ерке не доводилося шукати в замку спиртне, але ж Дан і Оллі, припустимо, десь пиво брали?

…Коли Ерке наблизився до секретарської, він почув дивний стукіт, ніби від молотка. Побарабанивши пальцями по дверях і сунувши голову всередину, він побачив Реґара, що прибивав до вікна ґрати. Ерстейл сидів за столом і з нудьгуючим виглядом переглядав якісь папери.

— А що сталося? — Ерке стривожено показав на решітку. — Вампіри бешкетують, чи що?

— Ні, — роздратовано відгукнувся Ерстейл. — Наскільки стало відомо, у лісі завелися дикі поштові сови. Вони нудьгують без роботи, тож можуть красти листи і відносити їх казна кому. Що ви хотіли?

— Так, ось, власне, листи хотів дітям відправити, — Ерке підійшов до столу. — Привіти від вас одразу дописав, якщо ви не проти. 

Ерстейл потер лоба і простяг руку за листами: 

— Еру всемогутній, що це?

— Це кентаврида на мітлі, а що? Я подумав, може ж вона бути відьмою. Ось... річку перелітає.

Ковзнувши поглядом по листах, Ерстейл простягнув їх назад, дістав з ящика два конверти і ручку, штовхнув їх через стіл і знову поринув у вивчення паперів. Реґар закінчив прибивати ґрати і, кинувши на Ерке багатозначно-попереджувальний погляд, потупотів у підсобку.

Ерке сів і почав писати адреси. Дивне почуття — думка, що сторонній читатиме його листування, об'єктивно мала бути неприємною, але зараз йому було навіть трохи прикро, що Ерстейл не придивлявся. Ну, хай там як, настав час переходити до плану. Для початку можна спробувати просту розмову — може, і так піде?

— Як справи?

Ерстейл трохи зітхнув.

— Чому ви питаєте?

— Тому що ми друзі, — пояснив Ерке лагідно, як улюбленій, але не надто геніальній дитині.

— Ні, — ще лагідніше відгукнувся Ерстейл.

— У вас просто стадія заперечення, я в книжці читав, — терпляче пояснив Ерке. — Може, нам із вами потрібно звернутися до психолога? Ну типу сімейного, тільки е, дружнього? — помітивши вираз обличчя Ерстейла, він швидко вчепився в козир: — А взагалі мені страшно. Я напросився на сигналізацію, і тепер не те щоб шкодую, але трохи трусить якось. Ми можемо випити?

— Ваші колеги чи друзі чимось дуже зайняті?

— Ні, просто того ефекту не буде, — знайшовся Ерке. — Я пам'ятаю, як ви себе впевнено в тому лісі вели, коли там кошмар був. Ну будь ласка. Мені буде легше, а це ж важливо, щоб я в замку добре спрацював?

— Як не соромно використовувати... — пролунав поруч м'яко-докірливий голос янголятка; втім, не встиг він договорити, як Ерке, миттю перекинувшись, схопив його у стрибку, сунув у конверт і жбурнув через всю кімнату в кватирку. За мить конверт підхопила сова і з тріумфальним вуханням розчинилася в темряві.

Ерке винувато підняв брови і простяг руку. Ерстейл кілька секунд сканував його поглядом, потім відкрив ящик столу і дістав звідти новий конверт, а заразом на третину повну пляшку коньяку і дві чарки.

— Даю десять хвилин.

Чудово, хоч щось. Так, а тепер треба було поговорити про смерть або щось таке.

— Все ж мені важко зрозуміти Аґнес. Померти і стати вампіром, тільки щоб чути про свою красу — ну не знаю... От вам прийшло би в голову цілий день витріщатись на себе в дзеркало?

Декілька секунд Ерстейл байдуже розглядав свою чарку. Потім знизав плечима і повільно озвався:

— Всяке буває. День не день, але приблизно половину дня я одного разу так і провів.

— Чому?

Повисла досить довга пауза — було незрозуміло, чи Ерстейл формулює думку, чи просто вирішив проігнорувати питання.