Підготовча 2

Ерке доїв, вмився, потім перекинувся і про всяк випадок почистив зуби — не личило імператорові мишатиною в обличчя дихати.

Потім він визирнув у вікно і здивовано оглянув розтрощену клумбу. Потім зняв з бутерброда ковбасу, зліз униз, тримаючи її у зубах, там наколов на гілочку і підкликав тер'єра, щоб той підсмажив її диханням. Непогано, треба сказати, вийшло.

Поки Ерке займався кулінарним експериментаторством, на подвір'я вийшло ще кілька людей.

— О, — Ліе миттю відкусила шматочок ковбаси, — а псина нічого. Попкорн, мабуть, теж можна смажити.

— Хм, — Ерке покрутив головою, — цікаво, а драконами попкорн робити можна?

— Та ясно красно. У нас щоосені фестиваль драконячого попкорну проходить, з'їздимо ще.

— Це як додумалися?

— Якось на одне з наших сіл злий приблуда-дракон напав, — обізвався Джеор, забираючи з гілочки залишки ковбаси. — Для затравки вогнем гахнув і якраз у кукурудзяне поле влучив. Ну, його фонтаном попкорну й оглушило, а потім староста добив, колишній лицар. Заодно й фестиваль придумали, на нього вже нормальних драконів тепер запрошують. Наш цей фестиваль любить. Ну і до речі, після того випадку ще окремий сорт бойового попкорну вивели для таких гостей.

«Цікаво, а споконвічне протистояння лицарів і драконів — це теж матриця? А ще — бувають лицарі-мандрівники, для яких ця матриця нескінченна, виходить? Чи можна собі в якусь таку цікаву влитися?»

***

На сніданку Ерке побачив нову стінгазету з вакансіями на апокаліпсис.

• бригада для підків — постояти на шухері
• доглянути за сонними вівцями зовні (всім найкраща кава)
• група для соцопитування (чи сподобався вам наш апокаліпсис, що хотіли б змінити, чи порекомендували б наш апокаліпсис друзям?

Слухаючи, як інші бурхливо обговорюють бал, Ерке побрів до столу. Після невеликої ранкової прогулянки його самопочуття різко погіршилося і, здається, піднялася температура. Може, ковбасу на пекельному вогні смажити не варто було? Втім, то таке — зараз потрібно було придумати для себе роль на бал.

Перед столом Ерке здивовано зупинився: там лежав величезний, як стовбур дуба, рулет.

— Це що?

— Та ось, хтось зі слуг замовив батончик з кокосовими горішками, — похмуро відгукнувся Дан.

— Е... Зі стружкою кокосовою, в сенсі?

— Не, з цілими горішками. Він для велетнів. Господи, швидше б у нас уже нормальна економка з'явилася.

Намагаючись забути про слабкість й озноб, Ерке поколупав якийсь салат, потім підійшов до Атту. Та здивовано підняла очі.

— Що за вигляд? Прокляття підчепили, чи що?

— Не знаю. Швидше застудився за відчуттями.

Атту глянула Ерке в очі, потім обережно помацала його зап'ясток.

— Прокляття, точно прокляття, тільки ще не проявилося. Може, з'їли щось шкідливе? Ну, не переживайте, тут вони, як ви могли помітити, у цілком невинні речі трансформуються.

Ерке зітхнув — цього ще не вистачало. Втім, через секунду йому стало навіть трохи цікаво: у інших ці прокляття і справді не надто страшні були. Що ж йому дістанеться? Втім, то потім — зараз до Атту було питання.

— А матрицю можна приручити якось? Ну, якщо це потік, то якось у цей потік вклинитися? Але щоб тільки корисне взяти, ну чи там отримати корисні властивості якогось персонажа?

Атту почухала брову:

— У цьому випадку вам архетип потрібен.

— Це як?

— Ну. Персонаж як би, який у різних матрицях з'являється. Знаєте, воїн там, мудрець, чи що. З матриць, наскільки я знаю, теж можна персонажа вичленувати з потрібними якостями, але це дуже акуратно потрібно, щоб зайве за собою не потягнути. Якщо хочете, можемо спробувати.

Це було цікаво — потрібно тільки ще вирішити, яку роль взяти. Ерке задумався. Лицар чи ще якийсь воїн — точно ні, нескінченні битви це не його. Принци всілякі — тим більше дурниці, у них все стосунками закінчується, а тут свої вже є і інших не потрібно, спасибі.

У цей час Ерке помітив Реґара: той передав чорненькій дівчині якийсь папір і вже зібрався було йти. Мабуть, був сенс подружитися і з ним, може, він на Ерстейла якось вплине?

Поспіхом подякувавши Атту й збираючись із духом, Ерке тихенько пішов за Реґаром. Кілька разів вони вже розмовляли, і начебто все нормально було? Та й інші з ним запросто тримаються, чого боятися? Нарешті Ерке наважився.

— Привіт. А ти кентавра колись бачив?

— Бачив, — відгукнувся Реґар миролюбно.

У Ерке злегка відлягло від серця — начебто той був налаштований спокійно.

— Здорово, а де?

— На зустрічах клубу колишніх піратів.

— Ого! — це вже справді було цікаво. — У нього теж ноги були дерев'яні? Скільки?

— Три, причому одна з них чарівна паличка за сумісництвом була.

— Ого! А якого ти найстрашнішого бачив?

— Восьминіг. У нього без дерев'яних, усі гаки.

— Ого, страх який! Можна я дітям розповім?

— Можна, можна. Привіт, передавайте.

Ерке зробив кілька повільних вдихів і нарешті зважився.

— Я не бажаю Ерстейлу зла.

Павуче пирхання звучало дивно.

— Можна подумати, тут хоч хтось зла йому бажає. 

Так, невірна формула — невдахи-шанувальники Ерстейла зла йому, мабуть, справді не хотіли.

— Я не збираюся до нього чіплятися. Не в цьому сенсі!

— Я знаю.

— То ти не будеш мене ганяти?

— Ще як буду, тільки тримайся, — пообіцяв Реґар.

— Але чому?

— Тому що тоді він засміявся. Так він загалом рідко сміється.

Ерке провів Реґара поглядом. З одного боку, що з цього капосного ельфійського свинтуса ще чекати, з іншого — здається, все було складніше. Це треба було ретельніше обміркувати, але потім: думка здавалася надто важливою, щоб намагатися розібратися в ній у нинішньому муторному стані. 

Потім настав час роботи: після короткого обговорення вони з Даном та Оллі вирішили переглянути пресу в пошуках більш-менш сильних матриць, щоб було з чим працювати, і втрьох вирушили в бібліотеку.