Мишача метушня (філер ч. 2/2)

Хвилин через десять після втечі від павука довелося зробити невеликий привал, щоб привести до тями особовий склад. Вліпивши ляпас рядовому, що без зупинки волав «Ми всі помремо!!!», Піск-Пііск гаркнула:

— Тримайтеся, бійці! Ми помстимось! За кожного вбитого прийдуть сотні!

Здається, магічний вітерець несподівано став на їхній бік — до Піск-Пііск долинув знайомий чудовий аромат. Вона вказала лапою у тому напрямі:

— Чуєте? Там галявина квіткових фей!

Миші пожвавішали. Квіткові феї — корисна і смачна їжа, яка до того ж сприяє відновленню магічних сил, та й ловити цих вайлуватих дуреп легко, дарма що летючі. Щобільше, галявина опинилася якраз на шляху до замку.

Наблизившись до джерела запаху, Піск-Пііск придивилася. Звичайна галявина, засаджена квіточками, навколо яких пурхали світлячки. Неподалік час від часу чулося меланхолійне квакання.

Після короткого обміну жестами загін розділився та почав оточувати територію. А от коли лапа першої миші торкнулася клумби, почалися несподіванки — принаймні, Піск-Піїск не очікувала, що квіточки по краю галявини спалахнуть багряно-червоним, світлячки складуться в прожектори, а жаба неподалік завиє натуральною сиреною.

Одразу ж почувся злагоджений тупіт чобітків і писклявий голосок, що репетував у рупор: «Це не навчальна тривога! Це не навчальна тривога!».

Миші відсахнулися, але швидко опанували себе.

— Вперед! — гаркнула Піск-Пііск.

В цей час на верхівку квітки спурхнула ватажка фей із сигарою в зубах — володарка купи м'язів, що створювали небезпечну ілюзію повноти, і потужних грудей, туго обтягнутих формою: це були не груди-спокуса, а груди-таран, що красномовно натякали на рівень м'якості та згідливості власниці. На погонах феї були намальовані квіточки. Напівпрозорі крильця прикрашали зображення черепів.

Писк-Пііск і ватажка фей похмуро подивилися одна на одну, вирішуючи, чия сигара більша. Потім фея видихнула дим і пропищала:

— Підняти авіацію!

За мить над галявиною злетів десяток гелікоптерчиків — а ще за кілька секунд з них ударив кулеметний вогонь.

— Кидайте каміння! — Закричала Піск-Пііск. — Збивайте їх!

Як виявилося, це було не найкращою ідеєю. Взагалі такий метод був найлегшим способом добувати фей, але зараз гелікоптери літали надто високо — зате за кидком феї визначали місцезнаходження мишей і одразу поливали їх шквальним вогнем.

— Відходимо, шукайте укриття!

Група Піск-Пііск кинулась до ялинки, що лежала неподалік і ще не повністю обсипалася; миші, що заходили з іншого боку, — до переплетення корчів. Тепер зверху долинав ще й демонічний регіт фей: втративши ціль з поля зору, вони почали просто кружляти, поливаючи вогнем усе довкола.

Писк-Піск, відчуваючи, як тремтить від пострілів укриття за спиною, крикнула:

— Друга група втрачена! Чому немає зв'язку?!

— Та в нас зроду його не було!

— Це було риторичне запитання, йолоп! Давно час було придбати! — з цими словами Піск-Пііск щосили вдарила по галявині закляттям Темряви. Їй це вдалося: клуби чорного диму піднялися від землі, приховавши їх від прожекторів, а для своїх це заклинання було не на заваді.

Коли вцілілі миші з обох груп нарешті возз'єдналися і перерахувалися, виявилося, що після павука та фей зі ста п'ятдесяти членів загону залишилося лише п'ятдесят сім. Жахливо! Сплюнувши, Піск-Пііск застрибнула на пеньок.

— Слухайте мене, бійці! Ми переможемо! Нічому не вірте і будьте напоготові! Не вірте вітру, він заманив нас у пастку до цих фей! Скоро ми опинимося в надійному укритті, але поки що будьте напоготові! Ми увійдемо в історію! Уперед!

Залишок дороги пройшов спокійно, якщо не зважати, що одного рядового схопила сова.

Нарешті вже в передсвітанкових сутінках перед ними з'явився величезний шестиповерховий будинок з парою башт. Крім них, дах прикрашали кілька квітучих дерев та телескоп. Де-не-де зі стін виходили труби, де-не-де вони просто показували край і знову занурювалися всередину. Декілька вікон були різнокольоровими, подекуди їх обплітали квіти. Збоку виднілася засклена веранда з химерними меблями, зараз темна і порожня.

Піск-Піїск оглядала замок в пошуках щілини ближче до землі, тому не помітила, як чарівний вітер обігнув її і торкнувся носа рядового Припіка.

— Мем, я чую випічку! Батон, мем! Там, — він показав лапою.

— Не верзи дурниці! Їжа за межами замку — то напевно пастка чи отрута!

Проте принюхалися вже інші.

— Отрутою не пахне, — зауважив лейтенант Пік-Пік. — Я можу перевірити на пастки, мем!

Піск-Пііск трохи повагалася. Перекусити не завадило б: невідомо, коли їм удасться знайти кухню. Може, вони тут хлібом птахів годують? Он шпаківні висять, хоч і з черепів зроблені.

— Гаразд, перевір.

Запах привів їх до невеликого затишного дупла невисоко від землі. На отруту справді не було схоже: хтось розламав батони на шматки, переклав пахучими травами і, вочевидь, таким невигадливим способом сушив сухарики. Пасток поруч теж не виявилося, зате в дуплі було щось на зразок невміло і грубо зробленої сигналізації з дзвіночків — втім, миші обійшли її легко.

Трохи повагавшись, Піск-Піїск оголосила:

— Забираємо та йдемо, господарів не чекаємо.

Рядові відразу почали тягати сухарі в кущі; сама Піск-Пііск спостерігала за цим з невеликої ніші. План був хороший — за винятком того, що той самий зловісний вітер торкнувся дзвіночків.

— Відходимо!

Декілька рядових встигли вискочити, решті пощастило менше — вихід заслонила морда дракона розміром з великого собаку. На ній з'явилася суміш дитячої образи й обурення усієї драконової раси, що час від часу знаходить у своїх скарбницях щось неналежне.

— Атакуйте! Кусайте, щоб відступив!

Миші кинулися вперед — і за мить зникли в полум'ї. Хоча Піск-Пііск, що сиділа в ніші, тільки обпалило бік, на кілька секунд її начебто паралізувало.

Дракон із засмучено-гидливим виглядом оглянув останки мишей і вугілля, що залишилося від батонів, потім вихопив зі схованки рекламну брошуру якогось «Крейдяного періоду». Розкривши на сторінці «Краща крейда для драконів!», він почав водити по ній пазуром:

• від хобітів
• від гномів
• від лицарів