Мобільна

Коли вони всі разом попрямували до огорожі, Джеор вказав на однокрилого пегаса:

— А що з ним таке, якщо не секрет?

— Ох, — зітхнула пані Ітка, погладжуючи бідолаху по голові, — його використовували на війні, я викупила. Генетика хороша, цього не зіпсувати, тож як виробник він себе окупає.

— Що за війна? — засмутився Ерке.

— Одент. Вони межують на заході з болотом, де живуть жаби-перевертні. Синуля тамтешнього, гм, благословенного правителя якось улаштував розвагу, пускав стріли не дивлячись, мало не потрапив у жаб'ячу принцесу. Та розсердилася і теж вистрілила назад, прострелила йому коліно, так що з боку Одента вже загін вистрілив, і закрутилося; коли справа з обох сторін дійшла до важкої артилерії, довелося підключати дипломатичний корпус, так що їх абияк вдалося втихомирити, але втрати, звичайно, були з усіх сторін. Гадки не маю, ким потрібно бути, щоб пегасів на війні використовувати, але що маємо, те маємо. Гаразд, — пані Ітка поплескала однокрилого по спині, — зараз поговорю з пастухом, може, він щось бачив. А ви поки що можете визначитися з покупкою, не затримуватиму вас своїми справами.

Всі одразу ввічливо, але активно запротестували; Ерке, який разом з іншими гаряче запевняв пані Ітку, що вони не поспішають, уже відчував поколювання в хребті — здається, у нього починалося пригодницьке свербіння. Та кивнула:

— Добре, тоді йдемо разом. Тільки попереджаю, у пегаських пастухів швидко настає професійна деформація. Намагаємося набирати їх якнаймога більше і часто міняти, але з кадрами біда.

Вона вказала рукою в бік — і Ерке тільки тепер звернув увагу на молодого чоловіка, що стояв неподалік. Він був у найстрокатіший на світі хустці і з величезним тромбоном у руках.

— Взагалі пастухам з флейтами належить бути, але Міуш завжди був максималістом.

Пастух, ніби зрозумівши, що говорять про нього, видав несамовитий пасаж, від якого в Ерке аж у животі неприємно скрутилося. Джеор потер вухо і здивовано запитав:

— А пегасам таке музикування не зашкодить?

Пані Ітка похитала головою:

— Навпаки, їм корисно. Вірші — це найвища міра гармонії, ніби кристалізована структура, і коли пегасів багато, їх кристалізація починає в деякому сенсі заморожувати світ навколо, змушує його діяти за дуже жорсткими схемами. Це погано, тому функція пастухів здебільшого якраз полягає в створенні певної дисгармонії,— на цьому вони якраз наблизилися до пастуха, так що пані Ітка звернулася до нього: — Тут якогось чужого умовного коня приводили. Ти бачив?

Молодий чоловік драматично скинув лікоть до лоба, а другою рукою вказав у бік годівниць, що стояли біля протилежної стіни огорожі:

— Вгледів коня, помчав туда, а там нікого вже нема!

— Міуш!

— Ой, вибачте. Коли я тільки прийшов вранці, години о пів на четверту, здалося, що там ходить чужий кінь з людиною, але вони швидко зникли, я вирішив, що примарілося в сутінках. Можу показати де.

Коли вони наблизились до потрібного місця, Джеор сперся рукою о паркан і боком легко його перестрибнув. Ерке, не довго думаючи, перемахнув через перешкоду в котячому вигляді. Пані Ітка ляснула найближчого пегаса по шиї; той схилився, вона сіла йому на спину і вже з неї забралася на огорожу. Ерстейл, який перебрався третім, обережно допоміг їй спуститися.

Вони озирнулися. Пані Ітка схилилась над слідом та спохмурніла:

— Так, дивний відбиток. Не кінь, не пегас, не єдиноріг, не кентавр, не келпі. Що ж... Пропоную покататися, якщо ви не проти. 

Скоро всі були верхи на простих конях; в зручному седлі Ерке почувався впевніше, хоча й сподівася, що можна бути обійтися без гаполу. Тер'єр понюхав слід,  загавкав і помчав уперед. 

— Так що за Стефан такий? — тим часом запитав Ерстейл.

— Ох. Він мріє винайти якийсь новий тип поезії, такої, яка мала б магічні сили. Причому замість того, щоб самому думати, він пішов шляхом використання допоміжних засобів. Спочатку якось по-особливому намагався видресувати власного пегаса, але це нічого не дало, зрозуміло. Себе потрібно було тренувати для початку, а то зі словниковим запасом з дешевих любовних книжок і світоглядом ховраха – н-ну... Так чи інакше, пегас втік, а Стефан купив скакову кобилу, намагався до мого табуну приводити. Втім, в нього нічого не вийшло — ви розумієте, міжвидові схрещування майже завжди проблемні.

— Розуміємо, звісно,— озвався явно зацікавлений Джеор.

— Коротше кажучи, Стефан догрався до того, що якось приманив для своїх експериментів келпі. Сам мало не загинув, після чого батьки посадили його під домашній арешт. По мені так по ньому взагалі в'язниця плаче, враховуючи, що цих самих келпі ми поки що так і не позбулися, і вони тільки дивом ще нікого не зжерли. Але, боюся, сім'я досить впливова, щоб я могла щось вирішувати.

Ерстейл і Джор переглянулися. Ерке обережно поцікавився:

— А що за келпі?

— Коні-людожери: якщо до них доторкнешся, приклеїшся, а потім тебе потягнуть під воду і з'їдять, — відповів Джеор. Він мельком глянув на Ерстейла, і, вочевидь, отримавши безмовне підтвердження, звернувся до Іткі: — Наші люди могли б їх відловити і забрати, якщо що. Досвід роботи з ними є.

— Було чудово, але вам навіщо? Для дослідів?

— Ні, у нас їх розводять.

— Келпі? Навіщо? Чи це також таємниця?

Ерстейл трохи посміхнувся:

— У нас цих келпі на сході тримають, там, де проходить кордон країни Трае, що приєдналася до імперії п'ятнадцять років тому, а також країни Бао з дуже неприємними і агресивними племенами.
За колишнього уряду Трае місцеві селяни часто страждали від набігів племен; коли прийшли ми, цим селянам допомогли переїхати подалі від кордону, вглиб країни. Раніше там були кам'янисті пустки, але ми допомогли їх обробити. Воювати з племенами з ряду причин недоцільно, тож в покинуті села запропонували переселитися нашій нечисті зі всієї імперії: ви розумієте, у всіх країнах щось неприємне по кутах водиться. Раніше на це неприємне полювали спеціальні люди, воно продовжувало потихеньку людей жерти, але все-таки її кількість зменшувалась; а тут усій братії запропонували недоторканність в обмін на переїзд і на те, що вони наших пейзан чіпати не будуть. Переважна більшість погодилася, тож тепер уздовж тамтешніх кордонів у нас три ряди сіл із замаскованою під селян нечистістю. У національному одязі, звичайно, снопи, поля, ось це ось все. Ну і келпі там з квіточками за вушками гуляють, такі конячки милі. Десятки варварських набігів уже згинули, як і не було їх, зате нечисть товста і рум'яна, всі задоволені.