40.1 Сан Санич, фізрук (посол Ерина)

Ларису Леонідівну охопили демони. Вона то сухо віддавала накази інопланетянам, то раптом кричала на свою нову подружку в павутині. А на Бароша взагалі було страшно дивитися. Креслярка так його осадила, щоб не заважав, що він жалюгідно згорнувся на підлозі клубочком. Добре було б йому вимкнути свою емпатію хоча б на якийсь час.

Еринець перевів погляд на Федю, який напружено конспектував спостереження за змінами павутини з тієї самої миті, як Сан Санич відволікся на допомогу з перекладом. Посол хотів допомогти колезі, але події розгорталися надто стрімко. Верена Тереза щойно розрядила свою пружину. Тобто, вони сподівалися, що вона це зробила. Візуально нічого особливого не сталося, планета була на місці, під ногами, лише мережа змінила швидкість пульсації та колір. Якщо раніше всередині кожної нитки протікав густий світний блакитний потік, то тепер його колір потемнів, а рух помітно прискорився. Одночасно змінювалося й людське тіло, схоплене павутиною. Напруга спадала, руки опускалися, фігура втомлено потягувалася і, здавалося, розминала плечі. Наступної секунди Федя вигукнув:

— Вона зменшується!

— Хто? Верена? — здивовано перепитала креслярка.

— Ні, мережа! Павутина втягується!

Павутинки справді ущільнювалися, трохи розширюючись у діаметрі, і всмоктувалися в гігантський хула-хуп, що утворився навколо людської фігури, мов у пилосос, а на лінії горизонту, на далекому краю Землі, розквітали наближаючіся салюти.

— Федю! — скомандувала Лариса Леонідівна. — Ану, повне покриття!

Федя одразу зрозумів, що від нього вимагалося, і під суворим поглядом креслярки активував камери кругового огляду. Космонавти відчули знайому безмежність при відсутності підлоги під ногами, і три пари очей, не залитих слізьми, пильно просканували лінію горизонту, звідки з усіх боків стікали до них хвилі холодного світла у вигляді зірочок бенгальських вогнів. Мережа згорталася.

— Дякую, поверніть підлогу на місце, — почувся задумливий голос Лариси Леонідівни.

Федя спрацював чітко, і щойно земляни побачили під ногами пластини підлоги, жінка повністю поринула в себе. Судячи з того, що з Вереною вона говорила вголос, цього разу вона, ймовірно, бесідувала з Борисом. І як тільки за всі роки своєї земної служби Сан Санич не розгледів у Ларисі Леонідівні таких гігантських організаторських здібностей?! Їй би фронтом командувати! А він мав би зрозуміти. Він же окремим предметом вивчав розподіл прав і обов’язків, що лежать в основі відносин централізму й самостійності, субординації та координації на різних рівнях суспільної організації землян. Він просто мусив це помітити!

Павутинки в ілюмінаторі тепер більше нагадували канати й прагнули сформувати навколо Вітрувіанської людини певний буфер у формі рятувального круга. Жодної іншої асоціації ця конструкція у Сан Санича не викликала, хоч і була багатошаровою та досить складною. Що ж, якщо фантазія обмежена межами знань про світ, то його знання досить скромні — доводилося визнавати. Гігантський буфер роздувався й ущільнювався в міру всмоктування павутини, і невдовзі повністю сховав людську фігуру від очей спостерігачів.

На пульті загорілися попереджувальні вогні, тиск за бортом зростав, і Сан Санич порадив Феді відвести корабель на певну відстань від нового формування. Розбиратися в системі пілотування часу не було, і вони з Федею віджали один із запропонованих маневрів перестроювання. Тарілка здійснила стрибок — трохи незграбно, але головне, що успішно й недалеко. Вони зависли просто над кораблем союзників, який перейшов у їхнє розпорядження. Звідси відкривався чудовий вид на те, що спершу здалося еринцю світлом бенгальських вогнів, а тепер більше нагадувало електричні розряди. Захисне покривало Землі зникало, невблаганно вкладаючи свої леєри в барабан лебідки, замкнутої на саму себе. Сан Санич спробував оцінити швидкість згортання — і не зміг: надто багато чинників. Звідси рух павутини здавався плавним і розміреним, але якщо співвіднести цю швидкість з розмірами Землі й врахувати, що покривало було достатньо об’ємним, а перед скручуванням відбувалося ще й переформатування, то швидкість руху на блискучому зрізі мала наближатися до світлової.

Наступної секунди на екранах моніторів одна за одною спалахнули енергетичні точки.

— Федоре Івановичу, — несміливо озвався він, — зробіть ілюмінатор ширшим, будьте ласкаві! І дайте наближення. У нас гості. Досить важкий флот.