37.4 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Лариса Леонідівна згодно кивнула й обережно продовжила:

— Все ж це дуже дивно, Верено, ви не вважаєте? Три спроби — три місяці. Мережа змінила вашу свідомість, ви не відчуваєте часу. Цілком можливо, що ви не відчуваєте й болю. Повірте мені, еринський флот був знищений вами дуже давно й безслідно. Відтоді багато води спливло. У Землі тепер значно стійкіше становище в міжсистемній спільноті. Подробиць я й сама не знаю, тільки сьогодні натрапила на коридор і виявила, що працюю серед інопланетян, але вони налаштовані мирно! Земля для них щось на кшталт перевалочної бази… От ви кажете, що намагалися дістати втікачів?

— Так, за їхніми слідами. Я відчуваю енергетичні сліди штучного походження. Вони пішли дуже далеко, за поворот, і я не можу простежити їх до самого кінця, але енергія не повинна заблукати, зрештою вона їх наздожене.

— Поділяю вашу впевненість… — Лариса Леонідівна гарячково міркувала. — Скажіть, Верено, а наш слід ви теж відчуваєте?

— Авжеж. Ваш слід легко простежити, ви стартували із Землі, з Європи. А ще я відчуваю інший слід, і він величезний. Та це ж ціла енергетична магістраль! Ооо… і вона веде в знайомий мені кабінет! Цього не може бути! — мережа за бортом затремтіла й задзвеніла.

— Не звертайте уваги, — відмахнулася Лариса Леонідівна. — Я викладаю креслення в цьому кабінеті. Ви, мабуть, відчуваєте граві‑коридор, у якому й самі колись побували. Все так перемішалося. Ми з ним зрослися.

— Але чому?!

— А от цього мені поки що ніхто не пояснив, — креслярка глянула на збентеженого напівпрозорого Бориса. — Хоча здогадки в мене є, звісно. Річ у тім, що сьогодні вранці мій кабінет був розгромлений ущент. От я й думаю, що якщо коридор між світами — не дурень… тобто, якщо йому властивий інстинкт самозбереження, то я могла стати для нього тією самою рятівною соломинкою.

Тут Лариса Леонідівна знизала плечима й відмахнулася від початого пояснення. Це не терміново.

— Якщо дозволите, я б повернулася до еринських слідів… Три спроби — три місяці. Ви вірите в такі збіги?

— Думаєте, що це я? — У голосі Верени задзвеніла тривога.

— Поки лише припускаю. Скажіть, ті енергетичні сліди, якими ви скористалися, були одиночними? Чи могли вони виявитися вхідними? Тими, що беруть початок у точці вильоту? Як вам така теорія?

— Жахливо. За вашим виходить, що я знищила ворожий флот і взялася за знищення місця його походження? Я що ж, — машина вбивства?!

— Вас могли використати. Скажіть, накопичення енергії у вашій пружині призупинено?

— Так. Але, гадаю, і накопичений заряд дуже небезпечний. Пружина рано чи пізно розгорнеться. Я не зможу її втримати.

— А якщо потихеньку розкрутити назад? — підказала креслярка.

Павутина за бортом кілька разів здригнулася, і голос, у якому цього разу проступив переляк, відповів тихіше, ніж зазвичай:

— Ні. Вона крутиться тільки в один бік. Мадре міа!

— Не поспішайте розпачати, Верено! Щось придумаємо, — Лариса Леонідівна постаралася надати своєму голосу спокою й упевненості. — Тим паче, що разом із нами думатиме весь всесвіт.

На що Борис згодно кивнув і зник.