35.4 Сан Санич, фізрук (посол Ерина)

Було в такій безрозсудності щось земне; він ніколи не дозволив би собі нічого подібного, будь він оточений одноплемінниками, але серед людей, особливо серед таких відвертих авантюристів, як Федя, він сам ставав сміливішим. От як, питається, Федору Івановичу не страшно? Крутить із готовністю чужу консоль і вусом не веде. Так і до аннігіляції можна докрутитися.

Але модуль аннігілювати корабель і його пасажирів не поспішав, навпаки — слухняно підтвердив маршрут, після чого тарілка невдоволено «боднула» пасажирів і підвісила їх у повітрі на кілька сантиметрів над підлогою. Чудово спрацьовано! Незважаючи на розбіг у показниках маси між членами екіпажу, компенсатори впоралися зі своїм завданням відмінно. Сан Санич поспішив відкинути недавні страхи й запевнив себе і землян, кожного окремо, що політ проходить нормально. А коли повернув погляд до пульта керування, той чемно повідомляв про прибуття в точку призначення. Вже?

Першою заговорила Лариса Леонідівна. Плавно опустившись на підлогу, вона здивовано спитала:

— Сан Санич, голубчику, невже ми вже летимо?

«Ні, Ларисо Леонідівно, ми вже прилетіли!» — він і сам був не менш здивований.

— Куди?!

«Виходить, у задану точку, на низьку навколоземну орбіту…»

— І що ж, у нас тепер за бортом вакуум?

Отримавши у відповідь ствердний кивок зеленої голови, креслярка занепокоєно озирнулася. Сан Санич її розумів: сірі металеві стіни й його самого тиснули відчуттям консервної банки. Чому, питається, не обладнати рубку так само затишно, як відсіки підживлення: напівтемрявою і неоновою смарагдовою підсвіткою?

— А де… — Лариса Леонідівна м’ялася. — Як у вас називаються отвори для огляду? Ілюмінатори?

— Ніяк не називаються, — про це він ніколи не замислювався, але так, в обшивці еринських літальних апаратів не було інших отворів, окрім стикувального люка. — Їх немає, з огляду на відсутність потреби, — Сан Санич показав на Федин монітор, мовляв, і цього достатньо, але перед кресляркою все одно стало ніяково, аж захотілося вибачитися.

Озадачена креслярка піджала губи й хмикнула.

А чому, власне, не вшанувати жінку?

Обдумуючи одне рішення, Сан Санич перебудувався на частоту свого колишнього й частково теперішнього носія і покликав:

— Федоре Івановичу, а пошукайте‑но в меню режим «невидимки». Поверхня цього літального апарата, по ідеї, повинна мати здатність ретрансляції зображення навколишнього простору з метою маскування, ви мене розумієте?

— Авжеж, звісно, розумію! Якщо поверхня корабля — це гігантська медіапанель, то теоретично ми можемо змінити налаштування й вивести картинку всередину. Зараз пошукаємо! — і фізик заглибився в вивчення кристала керування.

Шукана функція знайшлася швидко — стіни, підлога й стеля рубки в якийсь момент просто розчинилися. Люди зависли в порожнечі над величезною хмарною планетою, що звідси здавалася пласкою, а над їхніми головами сяяв бордовий сонячний диск, розумно затемнений світлофільтрами корабля. Дух від такої краси однозначно захоплювало, але комфорту катастрофічно бракувало. Навіть привидові, а що вже казати про людей?

— Федоре Івановичу, ви, мабуть, активували стовідсоткове покриття. Чи не можна зробити «прозорою» лише одну зі стін?

Той тільки хмикнув і спритно закрутив кристал навколо своєї осі.

Треба ж! А Федя робить разючі успіхи! Чи всі земляни такі кмітливі? — над цим варто було подумати, але потім, аби Федя тут чогось не накрутив! І еринець поспішив внести пропозицію:

— Думаю, що для зручності сприйняття екран слід розмістити просто за пультом керування, як лобове скло автомобіля, що скажете?

— Згоден, — варто було Федору Івановичу ненадовго зосередитися на маніпуляціях із консоллю, як рубка повернулася на місце, майже вся; лише стіну, протилежну вхідному отвору, замінив величезний оглядовий екран, що «заповзав» на підлогу й на стелю. — Вуаля!

Тут Сан Санич поглянув на учня з щирою гордістю. Талант!

— Прекрасний кут огляду, — додав він «вголос», не знаючи, як буде сприйнята похвала і чи має він на неї право.

Навряд чи Федя почув — він настільки увійшов у смак роботи з приладами, що розчинився в їхніх показниках. Поглядаючи почергово на всі приладові панелі й на великий екран, він крутив, повертав, відтискав грані консолі, доки нарешті не заявив:

— Пора зробити рекогносцировку на місцевості, панове. Під нами Північна Африка!

Проголошено це було з таким ентузіазмом, ніби саме про Африку, і тільки про неї, Федір Іванович мріяв усе життя.

— Повна відсутність хмарного покриву, планета на приладах не рухається, що говорить нам про те, що ми рухаємося з її швидкістю.

Тепер він озирнувся на двох інших землян, ніби шукаючи в них підтримки. Креслярка й професор одразу ж кивнули, щоправда, еринець подумав, що це було зроблено не стільки на знак схвалення, скільки підтвердження, що інформацію прийнято до відома. Але Федя вже не дивився на них — він знайшов очима Сан Санича:

— Пане посол, як би нам перевірити навколишній простір на наявність підозрілих об’єктів?