35.3 Сан Санич, фізрук (посол Ерина)

«Ларисо Леонідівно, пригніться!» — почулося здалеку.

Що таке? Дивне зауваження! Стелі корабля були достатньо високими навіть для людей, еринці любили працювати у просторих приміщеннях, тому оклик Феді заінтригував Сан Санича. А цікавість — велика річ. Дуже допомагає від хандри. Якось само собою посол тут же виринув із житлового відсіку крізь найближчу стіну й розсердився — навіщо, питається, йому було просити Федора відкривати двері? Від старих звичок треба відвикати. Ах ось воно що! Лариса Леонідівна вирішила відвідати каюти екіпажу! Їй, очевидно, теж не бракує цікавості. Що ж, там їй довелося б не лише пригнутися, а й стати рачки. А зараз вона де? Ну ні…

Його знову впіймали в захоплення звукові хвилі, викликані коливаннями голосових зв’язок. Співають! «Тіло» еринця завібрувало в такт завзятій мелодії, і Сан Санич знову розсердився. Сенс життя вислизає. Умови існування невідомі. Летимо невідомо куди. Дві планети під загрозою. Справ — по горло. А тут таке інфантильне поводження колег! Він і сам не помітив, як почав бурчати. Лаятися собі під ніс незрозумілою нікому мовою виявилося несподівано приємно. Особливо якщо знаєш, що тебе ніхто не чує! Ха! А в цього існування є свої переваги!

— Аххххрирраххаррі!!! — пихтів і скрипів посол, не перестаючи, і коли обраний Федею центральний монітор висвітив навігаційну стрічку, Сан Санич був веселий, бадьорий і сповнений життєвих сил. Простеживши, щоб Федя знайшов на панелі потрібні знаки, він обернувся до Дронової й на її запитання «Рушимо? Чи ні?» відповів земними рядками, що чомусь спливли в пам’яті: «Та ми ж ту калину підіймемо — і в путь рушимо!…»

Креслярка усміхнулася: — Ну от, інша справа! А то зовсім мене заплутали своїм лепетом про хари‑кришна‑хари… не вимовиш. Якщо у вас щось важливе, дружочку, то вам доведеться подбати про переклад. Я, зізнаюся, нічого не зрозуміла.

Сан Санич цілком по‑людськи ковтнув, затримав повітря і «лопнув», точніше, трохи розсіявся від збентеження, тут же зацікавившись цим фактом. Емоції, виходить, впливають на підтримання форми? Як цікаво! Але з Дроновою вийшло недобре. Сподіваючись на дискретність ненаправленої передачі, він упустив ту саму невивченість біології носіїв граві‑коридору…

«Е-е-е, забудьте, колего, це гра слів, вона неперекладна…» — бесіду треба було згортати. Пояснювати дамі сказане він ні в якому разі не збирався. — «Давайте краще поцікавимося успіхами Федора Івановича».

Дронова погодилася і, звісно, одразу ж поцікавилася. Але Феді було не до неї — він був зайнятий. Завантажував, перезавантажував, перевіряв і переперевіряв…

Стоп! Федору Івановичу потрібна допомога!

Забувши про конфуз із кресляркою, Сан Санич підлетів до моніторів і зосередився на проблемі. Федя чаклував над навігаційною стрічкою, і з усього виходило, що той самий спірний символ у поле з обмеженою кількістю знаків не поміщався. Що ж робити?

І еринець наважився.

Як‑не‑як, безпека пілотів «прошита» у фотонному кристалі — святеє святих управлінського комп’ютера. У крайньому разі вони нікуди не перемістяться, а якщо й перемістяться, то завжди зможуть повернутися в точку відліку.

«Полетіли як є, — скомандував він поспіхом, щоб не передумати. — Без символу. На місці розберемося».