35.1 Сан Санич, фізрук (посол Ерина)

Сан Санич і коли був живий не сумнівався, що в цьому світі все може бути описане в термінах енергії, яка організується й управляється свідомістю — як єдиною, так і приватною, такою, наприклад, як свідомість людини, рослини чи молекули. Усе це свідомість, або енергія, маючи різні рівні, відрізняється швидкістю вібрацій і може всіляко самоорганізовуватися. При цьому саме резонанс різних енергій і руйнує, і створює нові стани взаємодії зі світом для всіх живих істот. Зокрема, смерть такої істоти — це теж перехід її енергії на інший рівень, у інший стан. Річ у тім, що на відміну від феномена обох цивілізацій У‑Р Двадцять Чотири, еринцям не дано зберігати під час переходу індивідуальну свідомість. Тому еринці‑індивіди не переходили, а «вмирали», вливаючись в єдиний потік, а от Сан Санич перейшов…

Він дивився на бадьорого власника такого знайомого йому тіла, що крокував унизу, і думав про те, як звик бачити відображення цього обличчя в дзеркалі під час гоління та чищення зубів. Ті часи минули, закінчившись трохи несподіваніше, ніж йому хотілося б, але Сан Санич не стільки шкодував, скільки поспішав. Поспішав завершити розпочате й узятися за глибинне дослідження свого теперішнього стану.

Куди доставить їх повітряне судно, для нього залишалося питанням, оскільки символ, первісно прийнятий ученими за позначення поправки часу, досі не був зрозумілий. На еринських пультах керування він розташовувався праворуч від часової поправки й не мав калібрування, тобто його не можна було виставити на конкретне значення. Навігаційна загадка.

Тривожити такими думками старі сумніви не було сенсу, і Сан Санич постарався зосередитися на Феді. У міру наближення до тарілки тому належало багато жестикувати, і це при тому, що попередні спроби результатами Сан Санича не тішили: Федя ніяк не міг засвоїти стартову послідовність.

«Не поспішайте, Федоре Івановичу, — Сан Санич обережно поклав думку в голову землянина. — Ритм не менш важливий, ніж самі знаки».

Федя кивнув і ніяково усміхнувся. Взагалі-то він був дуже приємною людиною. Ввічливий, виконавчий, услужливий. І, що немаловажно, він нічим не натякав привиду на його залежність. Навіть просив звертатися до нього на ім’я, тільки Сан Санич усе одно зривался на ім’я‑по‑батькові. Видно, давався взнаки той факт, що Федя був не останньою людиною в управлінні. Еринцю ще не вдалося до кінця розібратися в місцевій ієрархії, але з усього виходило, що головніший за Федю тут тільки Борис. Тут посол за аналогією уявив собі на Фединому місці бегемота. Сміх, та й годі. Ось хто не впорався б із знаковою системою за визначенням — корабель був налаштований на прийом команд із верхніх кінцівок прямоходячих. І все ж, чому Феді так не щастить? У землянина довгі руки, це заважає, але ж не настільки. Цікаво, чи існують інші способи змусити тарілку «слухатися»? Може, спорудити дистанційний пульт керування?

Але цю думку він не додумав. Корабель нарешті ожив і загудів, і послу довелося переключитися на оточення. Чергова незручність, над якою слід попрацювати, — міркував він, звично вибачливо вклоняючись навсібіч. Антигравітаційні хвилевипромінювачі генерували дуже неприємний для людського вуха звук. Добре б продумати варіанти захисту. Навушники, беруші… Захищеним вухом земляни переносять багато, навіть шум реактивних двигунів власних літаків під час злету, що на порозі людської витривалості, якщо він правильно пам’ятає. А може, і не тільки людської — моторошний гуркіт.

Поки еринець міркував і вклонявся, корабель зайняв посадкову позицію над увігнутим басейном просто по центру й випустив ліфт. Сан Саничу, само собою, ліфт не був потрібен, але іншим членам екіпажу без нього не обійтися. Погано, що води в басейні, як мінімум, по людське коліно. І через бортик дертися незручно. Лариса Леонідівна буде незадоволена…