34.1 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Борис, Федя та Сан Санич обговорювали останні деталі плану польоту.

— А я вважав, Ларисо Леонідівно, що втрата самовладання вам не властива, — щиро здивувався Борис, побачивши незвично схвильовану креслярку з розпашілими щоками.

— Барош — її син! — випалила жінка без будь-якого вступу й одразу запитала: — Що таке «емпат»?

Федя автоматично видав довідку: — Емпат — це людина з розвиненою здатністю до співпереживання, яка зчитує емоції та почуття інших людей.

— Ага… — замислилася Лариса Леонідівна. — Тобто, якщо він її відчуває, його мати має бути жива?

— Теоретично — так, але емпатія не є наукою, доказової бази немає.

— Як би його розбудити?

— Кого?! — цього разу Борис і Федір перепитали вже хором.

Жінка глянула на них поблажливо й відповіла, нарочито уповільнюючи ключові слова: — Нашого втомленого емпата, професора Антоніу Бароша, сина Верени Терези — зниклої, але не загиблої героїні, яка врятувала планету Земля близько сорока років тому від загрози інопланетного вторгнення за допомогою зброї прадавніх, — і Лариса Леонідівна усміхнулася ошелешеним виразам облич своїх співрозмовників. Мабуть, кілька хвилин тому вона сама виглядала дуже схоже. Наступної секунди вона зрозуміла, що привид Сан Санича дивиться на неї незвично — глибше очей, просто в душу. Вона відкрилася йому охоче й поділилася з ним образом молодого веселого дівочого обличчя. У її думках воно було об’ємним і живим.

«Вона жива».

Ця думка ніби сама собою виникла в голові Лариси Леонідівни, але вона чудово знала, хто її туди поклав.

«По цей бік її немає».

Лариса Леонідівна потягнулася до бульбашки, що оточувала її зеленого друга, й подумки постукала по плівці.

«Так, саме це я й маю на увазі. Жінка, яку ви щойно мені показали, перебуває по вашому боці життя».

Ларисі Леонідівні залишалося лише повторити своє запитання: — То як же нам його розбудити?

Оскільки для професора Бароша, як і для будь-якої іншої людини, сон був фізіологічною потребою, науковці постановили дати йому виспатися. Щоправда, слово «виспатися» Лариса Леонідівна розуміла інакше, а Борис і Федя розбурхали Бароша вже хвилин за двадцять після їхньої розмови й занурили в потік інформації, від якої той швидко й остаточно прокинувся.

Основною робочою версією на цей момент була новостворена теорія про те, що на ближній орбіті Землі й досі «висить» той самий космічний апарат древніх, піднятий Вереною Терезою багато років тому. Сама Верена, судячи з запевнень її сина та Сан Санича, ймовірно, теж жива. Мабуть, у корабля є система життєзабезпечення. Правдоподібного пояснення нинішній «поведінці» літального апарата — а саме тому, з чого це він раптом почав розстрілювати еринські місяці — поки ніхто не придумав, але науковці фантазували в цьому напрямку в поті чола. І Лариса Леонідівна ні на секунду не сумнівалася, що рано чи пізно вони все придумають.

— Пора, панове! — голос Бориса прозвучав дзвінкіше, ніж зазвичай, бо ці слова були адресовані не лише його безпосереднім співрозмовникам.

У кабінеті стало значно тихіше.

— Ми встановили місцезнаходження всіх потрібних нам символів на пульті керування інопланетного корабля й готові відпілотувати його в задану точку. Літаюча тарілка, наскільки ми можемо судити, не має жодного бортового озброєння, що цілком узгоджується з нашими планами: перший політ буде виключно ознайомчим.