30. 1 Геннадій Олексійович, електротехнік (герд Верина)

Затримуватися справді не варто було.

Коаліція була далеко не такою згуртованою, як хотіла здаватися, і ніхто не знав, чого й коли очікувати від кожного із союзників окремо.

Перемкнувшись у власне тіло, герд із незрозумілим навіть для себе болем і ніжністю обвів поглядом улюблений кабінет, потопаючий у цвіті молодого граса. Рожевуваті відтінки верхніх бутонів вигідно підкреслювали густий ультрафіолет нижніх, і все це розкішне буяння рвалося догори — до тьмяного вечірнього світла, що просочувалося всередину крізь отвір льотних врат. Служниця, певно, причесувала грот зранку довше, ніж зазвичай: у період цвіту грас викидає пагони значно активніше. Але завтра вранці на прислугу чекатиме ще більше роботи: нова поросль не здалася, а навпаки — з усіх сил намагалася вкоренитися біля стін літньої резиденції герда, загрожуючи порушити їхню досконалість. Ще кілька витків тому він запросив би додаткового садівника, тепер же лише всміхнувся і підморгнув ростку, що чіплявся за життя: «давай, давай, якщо встигнеш наростити серйозне коріння, вона тебе не викине, а пересадить», — і переключив думки на довколишнє.

Десь зовсім недалеко звучало спів його коханої. Вона творила мелодію, збиваючись і починаючи спочатку. О! Це буде прекрасна мелодія — мелодія запрошення дощу. Йому раптом гостро захотілося випробувати цю музику в дії вже сьогодні, щойно він закінчить із справами.

Уявляючи важкі краплі освіжаючої зливи, що стікають по лусці потилиці, він солодко потягнувся крилами. Під час активного спостереження за Землею крилам доводилося сутужно. Решта частин тіла включалася в роботу майже автоматично — як не крути, а звичка керування тілом професора Немировського за ці роки приросла до нього намертво, і фантомна нервова система чудово орієнтувалася. Ноги, руки, голова. Тільки крилам не було місця в земному тілі, і після перемикань вони вимагали додаткової розминки.

Геннадій ще раз сформулював у думках завдання і, злетівши над резиденцією одним стрибком, спрямував Повелителю адресне повідомлення: підселені проінструктовані — це раз; крім того, земляни серйозно просунулися у спробах використання еринського корабля — це два.

Якість передачі образу значною мірою залежала від освіти й виховання вэринця. Траплялися й у нижчих станах самородки, але під час складної передачі — такої, наприклад, як передача інопланетних символів — без освіти було не обійтися: тут вимагалася особлива точність, філігранна техніка. Чи не розгубив він навичок? Чи прочитає Повелитель його думки? Лишалося отримати підтвердження.

В очікуванні герд закрутився навколо своєї осі. Повітря Вэрина було просякнуте енергетичними потоками значно густішими за земні, і для підтримання тіла на певній висоті вэринцям зовсім не потрібні були крила — хіба що зовсім трішки, якщо штормило. Сьогодні, однак, було спокійно, вечір був прекрасним, і герд ліниво озирнувся в пошуках джерела звуку.

Вона була недалеко, він майже розрізняв окреслення її крил над далеким луком. Вона вже знала, що якщо він зміниться з поста Земного посла, то вони побачаться лише через виток — такі вже примхи калібрування часу. І вона погодилася чекати! А він? Він так і не зрозумів, що сталося. Традиційні вишукані залицяння, продиктовані куртуазністю поведінки, властивою вельможам вищого світу, до якого належали вони обоє, були нею висміяні й відкинуті. Для того, щоб зрештою любити його просто так? Без подвигу, дару й прославного гімну? Вона відмовила йому великому — і прийняла його таким, яким він став? У це було неможливо повірити, але вона майже навчилася відтворювати його смішне земне ім’я. «Геннаудії», — співала вона, і він мружився від задоволення…

Ці думки були недоречні, їх слід було перервати, і чіткий відгук Повелителя припав якраз до місця. Оце новина! У коаліції черговий скандал. Ніяк не вгамуються!

Спів над луком стих. Судячи з усього, Повелительниця отримала ідентичне повідомлення. Їх чекали в залі міжсистемних засідань.