29. 3 Геннадій Олексійович, електротехнік

Геннадій кивнув у бік найближчого монітора, на якому саме проявилася простора підземна порожнина, ймовірно природного походження, освітлена юпітерами на треногах — і, не стримавшись, голосно захопився побаченим: — Оце так!

У самому центрі печери на кам’яних підпірках спочивав елегантний механізм, безсумнівно еринського виробництва. Зображення чомусь завмерло — можливо, завис зв’язок. А може, професор Барош вирішив дати віддаленим колегам можливість роздивитися це диво техніки в усій красі. Якщо так — правильно зробив. Геннадій бачив безліч літальних апаратів із різних світів. Без жодного сумніву, еринський зразок був гідний захоплення — та сама тарілка! Причому її корпус здавався зробленим із цільного шматка матового графіту, що повністю поглинав світло, і виглядав він при цьому абсолютно заворожливо.

Струснувши з обличчя захоплену усмішку, Геннадій обернувся до підопічних:

— Так от, цей чоловік, професор Барош із бразильського підрозділу управління, ймовірно, доставить сюди еринський космічний корабель, який міжсистемне управління має намір використати для усунення загрози. Спостерігайте. По можливості — неупереджено. І не повторіть моїх помилок, панове, я теж спочатку недооцінював землянів. Вони не такі дурні, як можуть вам здатися.

— Стисніть руку в кулак, — гучний голос Бориса знову змусив Геннадія обернутися — це бегемот інструктував Бароша. — І постукайте себе тричі по грудній клітці. Не так, повільніше й з рівними інтервалами. Тепер підніміть ту саму руку вгору, не розтискаючи пальців, і завмріть…

Геннадій без зусиль упізнав технологію керування апаратурою жестами. Вона непогано вписувалася в земні канони, і він часто розважав своїх студентів дослідами з її застосування та вдосконалення. В інституті знайшовся тривісний акселерометр, який легко визначав напрям руху руки. Лишалося оцифрувати дані через компаратори й спеціальний кодер та відправити команду через радіомодуль на контролер приймача. Тут було те саме, тільки технології еринців оцифровували відеосигнали інакше. В іншому ж студенти Геннадія справлялися не гірше, а то й краще за Бароша, і вэринця зовсім недоречно переповнила викладацька гордість — ще й так, що серце мало не вискочило з грудей і зуби звело. Стоп! Що за штучки? Від гордості зуби не зводить. Не інакше, невідомим подразником став новий звуковий фон — низьке гудіння чи гарчання, причому викликане ним відчуття було настільки неприємним, що в Геннадія не виникло сумнівів у його еринській природі.

Озирнувшись навсібіч у пошуках Сан Санича, він досить швидко розгледів у товкотнечі привиденько, що розкланювалося. Схоже, воно вибачалося за незручності: «Антигравітація, хвильовий метод, акустичні витрати виробництва». Ах ось воно що! Гаразд, потерпимо. Тим більше, що від неприємних відчуттів добре відволікають різні несподіванки, а саме в цей момент тарілка якраз підлетіла вгору, показавши моніторам своє напівкругле днище.

Фокус підкоригували, і кабінетом прокотився шепіт. Ось вона, красуня, нікуди не зникла. Насправді тарілка зависла зовсім невисоко над підлогою. Тепер вона рівномірно підрагувала, ніби дихала, а по вузькому зовнішньому її ребру бігла світлова доріжка — точнісінько як лента обміну, тільки з підсвіткою. До того ж днище корабля з’єдналося з кам’яним пологом печери яскравим, нерозсіяним стовпом білого світла. Доволі незвично. У порівнянні з м’яким жовтим блиском прожекторів цей промінь виглядав як непрозора неонова труба.

Тим часом бразильський професор, підтакуючи Борису й щедро підбадьорюючи власну сміливість жвавими репліками: «Так-так, нема про що турбуватися. Розумію, хвильовий транспортер. Жодних неприємних відчуттів», рушив просто до корабля. Поки він ішов, Геннадій підраховував співвідношення. Тарілка, мабуть, була більшою, ніж здалася йому спочатку, і над землею висіла не так уже й низько. Принаймні пригинатися професору не довелося. І куди, до речі, зник неприємний звуковий фон? Невже земляни здогадалися розділити звуковий ряд на потоки? Аби не відсікли чогось потрібного. Чому замовк Барош?