29. 1 Геннадій Олексійович, електротехнік

Наземний тупичок бегемота не був популярним у відвідувачів зоопарку, але ізолювати його все ж таки слід було, тому Войнова відправили нагору — інструктувати групу силовиків під керівництвом начальника охорони. Алла зосередилася на військових диспетчерах, від яких вимагалося отримати офіційне «добро» на посадку НЛО, а «халати» розбилися на групи й обговорювали різного роду аспекти переброски. Один лише Іона був незвично тихим, і будь-кому, варто було тільки глянути на нього, мало стати зрозуміло: змагального духу щодо летючого корабля прибульців він не перейнявся. Може, образився?

Що ж, подумав Геннадій, нехай думають, що Немировський образився, і, демонстративно фиркнувши, він повернув тіло Іони спиною до Федора й Бориса. Дивовижно, як швидко й непомітно йому вдалося перехопити контроль! Не зовсім чесно, звісно, але такі вже обставини. Тепер головне — не переграти.

— А це шо за посиденьки? — прогримів він, прямувавши до лаборантів, що сиділи рядочком і, як за командою, опустили палаючі очі додолу. Рівні спини, руки на колінах, не дихають.

Геннадій підійшов зовсім близько. Ну й видовище! Він добре пам’ятав свої перші хвилини в чужому тілі: усе навколо здавалося маломірним і сірим, а на кінцівках — ніби невидима гиря. Цим трьом зараз не позаздриш. Але у власних тілах вони не протягнули б на Землі й хвилини, хіба що в спеціальних скафандрах із компенсаторами. Цікаво, що вони зараз відчувають?

Як не прикро, коаліція не вірила землянам до кінця. Борису — вірили. Геннадію — вірили. Самопожертву Сан Санича оцінили. На Ерині, як говорилося в останній зведеній інформації, його номером назвуть нову штучну луну. А всім іншим землянам — не вірили. Бо боялися. Як слона в крамниці порцеляни.

Само собою, головою коаліції одностайно визнали Ойрин.

Геннадій скривився. Що ж, цей вибір був логічним. Своїм розташуванням щодо Ойрина Земля дуже сильно псувала життя його мешканцям. Бо земний «хвіст», а точніше сто одинадцята земна репліка, постійно втручалася в теперішнє нещасної планети. Урського феномена, на жаль, не вийшло. Зате вийшли урагани й гравітаційні стрибки — руйнівні самі по собі й додатково провокуючі різного роду локальні конфлікти. Та вже.

Той факт, що з часом Ойрин навчився підтримувати певну систему упереджень, був загальновідомим. Тобто ойринці таки обчислили точну залежність своїх негараздів від подій, що відбувалися на оригінальній Землі. Обчислили й вели за землянами постійне спостереження, встигаючи, завдяки різниці в часі, прогнозувати наслідки далеких катаклізмів і вживати заходів для мінімізації власної шкоди. Іншими словами, худо-бідно притерпілися, і тут на тобі! Земля увійшла в епоху «науково-технічного прогресу»!

Трагедію кінця минулого земного століття пам’ятали всі. Такі випадковості були не просто рідкістю — вони були практично виключені. Ойринські технології передбачали повну ізоляцію своєї апаратури стеження від земного світу. Але це сталося, і земний шатл «Челленджер» одразу після старту прошив носом один із ойринських «жучків».

Сам буй випарувався миттєво — спрацювало самознищення, але канал часу встиг зачепити зовнішній підвісний бак прискорювача. За такого контакту не мала постраждати й муха, хіба що могла зависнути в невидимій павутині на кілька секунд. А бак зависнути не зміг — його штовхав прискорювач. Дві сили спрацювали на розрив, і бак рознесло на частини.

Отакий вийшов обмін, здавалося б, нерівноцінний. З одного боку загинуло семеро землянів, уся команда, а з іншого — якийсь «жучок». Але це тільки на перший погляд. Насправді ж по прямому каналу калібрування часу — тобто не в майбутньому, а в теперішньому, і без попередження — до ойринців прилетіла «відповідь» у формі гігантського цунамі планетарного масштабу.

Багато хто й досі сперечається про те, як Ойрину тоді вдалося вижити, адже катаклізми такого рівня зазвичай знищують цивілізації вщент.