26.2 Баба Ліда, старша доглядачка зоопарку

Охнувши, жінка сплеснула руками й поспішила до роздачі, не забувши вклонитися на прощання інопланетному послу.

Милі її серцю Петрики, Іванки й Сергійки приймали з її рук пухку здобу й без церемоній запихали до рота. — Серветку візьми, милий, — радила баба Ліда одному, щоб одразу заспокоїти іншого: — Та не квапся, прожуй нормально, всім вистачить… і добавки вистачить…

Ізя, баб-Лідин улюбленець, підходив уже втретє, а от Павло Павлович, як завжди, не поспішав. Полковник Войнов викликав у старшої доглядачки остовпіння. Який чоловік! Такому вона могла б готувати цілодобово!

Випрямившись і розправивши фартух, баба Ліда, зовсім ще не позбавлена жіночих принад, рушила до полковника з тацею, доверху навантаженою смаколиками. Як досвідчена доглядачка при роботі з примхливим звіром, вона розраховувала на перемогу через багатство вибору. У міру того, як вона наближалася до жертви, всі інші учасники банкету згортали розмови й навіть намагалися жувати тихіше — в передчутті звичного шоу. Полковник був не просто улюбленцем, як Ізя — він був улюбленим чоловіком баби Ліди, і ще жодного разу не пішов від неї голодним.

— Павле Павловичу, доброго дня! — почала баба Ліда, ледь червоніючи.

Полковник сьогодні був благодушний. Чи то тому, що зголоднів, чи то тому, що прийняв. Але звичної суворості напускати на себе не став, чим майже розчарував глядацьку залу. Приймаючи з рук годувальниці перше з її дарунків, він схилився у ввічливому поклоні, миттєво відправляючи ніжний пончик до рота з одобрювальним «Мммм…»

— Ви зовсім не заходите! А в нашої Ліночки скоро приплід.

Ліночка була престарілою дикобразихою. Багато років вона прожила в парі з самцем Жако — з французьким наголосом на останній склад — і жити одне без одного вони не могли. Територією ходили парою, спали парою, їли парою… А торік Жако не стало, і Ліночка засумувала. Співробітники зоопарку не пошкодували сил і організаторських здібностей, щоб знайти нову пару своїй улюблениці. Макса вони отримали зовсім недавно, по обміну з-за кордону. Повне його ім’я — Максимен-Хосе-щось-там — не прижилося, і він швидко став Максом-Дурником. Контакту з протилежною статтю Макс досі не мав і зовсім не розумів, з якою метою його підселили до одноокої старенької. Треба сказати, що Ліночка, втративши ліве око через інфекцію років так десять тому, шарму не втратила анітрохи — що й викликалася негайно довести і Максу, і персоналу, який пильно за ними спостерігав.

Першим ділом Ліна відвела Дурника до миски! Співробітники тихенько сміялися, змінюючи одне одного перед екранами моніторів, під’єднаних до встановлених у вольєрі камер спостереження. Макс їв охоче, але натяків не розумів. Ліночка не їла. Наступні кілька годин вона активно оточувала Макса увагою — тобто ходила довкола нього колами, демонструючи свою праву сторону з уцілілим оком і запрошувально опускаючи голки. За якийсь час вона знову стала підштовхувати недогадливого самця до миски — цього разу до власної, де ще не вивітрився неторкнутий нею сніданок. Макс не опирався. І вже за кілька днів вони гуляли, їли й спали виключно пліч-о-пліч. Довівши тим самим, що любові всі віки покірні — особливо якщо дорога до серця чоловіка прокладена через шлунок.